У ніч із 15 на 16 вересня 1939 року 49-й Гуцульський стрілецький полк розпочав штурм села Мужиловичі (Польща), де дислокувалися підрозділи штабу полку СС «Германія» (SS-Standarte 2 «Germania»), а також його 3-й батальйон і рота піхотних гармат.

Полк атакував із примкнутими багнетами, оскільки полковник Броніслав Пругар-Кетлінг, командир 11-ї Карпатської піхотної дивізії, наказав стрільцям розрядити зброю. Чому? Щоб забезпечити скритність атаки й не сповістити про неї інші німецькі підрозділи. Два батальйони «гуцулів» із шаленим натиском увірвалися до села, влаштувавши німцям криваву розправу та помстившись за їхні звірства.

«Жодних криків. Бій точився в темряві й зловісній тиші. Ніхто вже не керував діями; ніхто не благав про пощаду. Видовище було моторошним; жах, що охопив німців, мабуть, перевершував усе, що їм доводилося переживати раніше. Вони, безумовно, ніколи не стикалися з такою несподіванкою, з такою атакою. На обличчях трупів, які ми бачили згодом, застиг жахливий вираз. Страх, із яким вони помирали, не зник із їхніх облич...» — так згодом описав цю подію польський командир.