На світлині уродженець Слов’янська. Учасник Першого і Другого зимових походів – бунчужний (старший сержант) армії УНР Семен Котляревський. Він не просто боровся в складі українського війська з московитами. А був контррозвідником. Очолював загін вільних козаків у Святогірських лісах, який винищував окупантів на рідній землі. Семен залишив спогади. П'ять найважливіших тез із них — до Дня Незалежності:1. «У царських школах про Україну не вчили ні слова. Але був у Слов'янську театр і при ньому таємна група любителів сценічного мистецтва, якої і я був членом. Тут ми потаємно набували українознавчу освіту із Кобзаря, народніх пісень та переказів. Головою цього театрального гуртка, що після революції прибрав назву ім. [Тараса] Шевченка, був диригент і режисер Іван Шевченко».2. «1917 року… [повернувшись із фронту Першої світової війни] у Слов'янську своїх батьків в живих я вже не застав, їх замордував загін "контингентщиків". Я став бійцем Першого кінного полку "Вільного Козацтва" отамана [Павла] Черниці, сформованого на цегельних заводах м. Слов'янське Харківської округи (тепер Донецької області. - Ю.Ю.)».3. «У 1-му кінному полку "Вільного Козацтва"... мені дали рангу чотового, відповідального за контррозвідувальну роботу. Моя чота була складена з цивілів — чоловіків і жінок, переважно молодих віком. Одна з метод: інфільтрація і винищування ворога зсередини. За короткий час ми довели місцеву міліцію і червоні групи до зневіри і страху до тієї міри, що вони боялися один одного, їхні ряди рідшали і вони переставали вбивати та грабувати, бо "хтось" невидимий постійно їх нищив».4. «Наш полк силою 800 шабель вже був зорганізований під командою отамана Черниці. Полковий контррозвідувальний штаб примістився у Святогорських лісах. Тут ми також зорганізували групу партизанів — 300 чоловік, що тепер стала складовою частиною 1-го полку».5. «На Різдво 1918 р. (у грудні - Ю.Ю.) ми дістали наказ пробратись до Павлівки (Павлограду), обняти охорону гарнізону та берегти довколишнє населення перед червоними, що ширили терор…Ми квартирували на станції у вагонах і мені вдалося тут опанцирити наш поїзд з-переду та заосмотрити в кулемети і гармату ("3-дюймовку" (76,2 мм. - Ю.Ю.). У той час наш полк мав уже втрат понад 100 людей, тому дістав наказ їхати для доповнення до Єлисаветграду (тепер — Кропивницький. – Ю.Ю.). Наші позиції перебрав 3-ій Гайдамацький полк [Запорозької дивізії Петра Болбочана]».У подальшому Семен партизанив в околицях Херсону та Олешок. Воював у 2-му кінному Чорноморському полку, Курені смерті імені Кошового Івана Сірка, що сформований в Умані. Машиністом бронепотягів Армії УНР «Вільна Україна» та «Хортиця»,тобто за своїм професійним довоєнним фахом. Наприкінці 1919 року приєднався до 4-ї Київської дивізії Армії УНР, у складі якої брав участь у Першому та Другому Зимових походах. Лицар Залізного Хреста число 1957 (перший на лацкані піджака, далі там емігрантські Хрест Петлюри і Воєнний Хрест).Після таборів інтернованих українських вояків у Польщі (спершу у Вадовицях біля Кракова, а далі в Олександрові-Куявському) осів у місті Торунь. Одружився, став батьком. Виїхав з родиною до Німеччини, а у 1951 році до Канади. Мав власний дім. Брав активну участь в українському ветеранському русі. На світлині, зробленій у 1966 році, святкував своє 80-ліття. Помер у 93 роки — 17 лютого 1979 року. Похований разом з дружиною на цвинтарі міста Аврора, що за 40 кілометрів на північ від Торонто.Колись в Слов’янську знайдуть і опублікують досі невидані його спогади про рідне місто (більше 40 сторінок рукопису; загалом рукопис більший). Про те, яким воно було, як там формуваались українські характери — попри московську окупацію. Буде у місті вулиця і пам’ятник славному воїну Семену Котляревському. І кожен учень міста та Донецької області знатиме бойовий та життєвий шлях Лицаря-Героя. Слава Україні!