7 червня 1893 р. у с. Піски на Полтавщині народився Федір БОЖКО – підполковник Армії УНР, творець легендарного кінного полку Чорних запорожців. Кінний полк Чорних Запорожців — найбільш легендарна частина Армії Української Народної Республіки. Його командир полковник Петро Дяченко з «трохи бандитським», як писали очевидці, обличчям, був завзятою людиною. На фронт Першої світової війни він пішов рядовим добровольцем, дістав кілька георгіївських нагород та поранень, а у 1917 році був уже штабс-капітаном та командиром так званого батальйону Смерті. У той час Дяченку було всього 23 роки. Петро Гаврилович був піхотинцем і кінного ладу не знав, тож для створення нормальної кавалерійської частини йому був потрібен досвідчений фахівець. Таким був його помічник та заступник Федір Євгенович Божко. 3 Дяченком сотник Божко був майже земляком він народився 7 червня 1893 року у родині залізничника у с. Піски Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив Роменське реальне училище, навчався у Петроградському політехнічному інституті. 1 жовтня 1915 року студент Божко вступив до Миколаївського кавалерійського училища, яке закінчив кількома місяцями згодом прапорщиком. Юнака призначили на службу до 2-го Дагестанського кінного полку, який входив до Кавказької Туземної, або, як її ще звали — Дикої дивізії. У полку служили самі дагестанці та декілька офіцерів слов'ян. Незважаючи на це, Федір Божко своєю твердою волею та любов'ю до коней заслужив повагу дагестанців, а тому був прийнятий ними як їхній офіцер. У 1917 році за постановою аскерів-дагестанців Федора Божка нагороджено відзнакою Святого Георгія 4-го ступеня з лавровою гілкою — для офіцерів. А війну він закінчив у ранзі штабс-ротмістра.На початку 1918 року 2-й Дагестанський кінний полк відправився з фронту додому. Аби не залишати своїх товаришів, Божко вирішив розділити долю полку до кінця. Він прибув до Темір-Хан-Шури, де займався демобілізацією полку. Незабаром тут почалася громадянська війна, і Божко брав у ній активну участь. Оскільки полум'я боротьби на Північному Кавказі розгоралося з великою силою, у червні 1918 року штабс-ротмістр Божко вирішив повернутись на батьківщину.У листопаді 1918 року Федір Божко вже як отаман лохвицьких повстанців взяв активну участь у Протигетьманському повстанні. Його загін з 200 селян діяв проти гетьманських та німецьких підрозділів в районі Ромодана та Гребінки. Пізніше в районі Люботина його загін об'єднався з кінною сотнею 2-го Запорізького пішого полку, яку очолював сотник Римський-Корсаков. Так постав кінний дивізіон Запорізької дивізії Армії УНР. Римський-Корсаков був кадровим кавалеристом російської армії, служив у Лейб-гвардії Драгунського полку, і революційні зрушення в Україні були йому не довподоби. Тому 17 січня 1919 року він залишив службу та поїхав до Криму, де вступив до білогвардійської Добровольчої армії. Командиром дивізіону став Петро Дяченко, а його помічником Федір Божко — єдиний фаховий кавалерист у частині. На спільній нараді командирів було вирішено розгорнути частину у Кінний полк Чорних Запорожців, або чорношличників. Назва походила від форми: старшини та козаки носили чорні шапки з чорними шликами, черкески кавказького зразка, чорні мундири. На головах вояки вистригали оселедці, окрім Божка та ще декількох старшин, які мали свій стиль.На превеликий жаль, не збереглося фотографії нашого героя. Короткий опис зовнішності сотника Божка подав у своїх спогадах ветеран 1-і Запорізької дивізії Никифор Авраменко, який зустрів його у січні 1920 року: «В бородатім помічникові Дяченка пізнав Божка, бувшого в Кременчуці ад'ютанта оперативного відділу 2-ї Запорозької дивізії, а ще раніше ротмістра Дагестанського полку Дикої дивізії, георгіївського кавалера» [1]. Додамо до цього, що Божко носив приблизно ту ж форму, в якій ходив під час служби у Дикій дивізії: папаху, черкеску, дагестанську бурку. Никифор Авраменко твердив, що Дяченко дивився на дисципліну у полку «крізь пальці», і ця функція покладалась на Божка, який усіх «підтягав».