Почну доповідь, нехай буде назва "Ал'я життя адміна" Я чесно, вже навіть не пам'ятаю, коли востаннє жив звичайним життям. Кожного дня в роботі, між всіма справами моніторинг в групі, аналіз інформації. Вночі замість сну часто рука на пульсі, повідомлення від людей, козаків, якісь попередження, далі знову роздуми і аналіз. Перевірка інформації та очікування, чи не летить знову щось потенційно у наш бік. Коли телефон мовчить, здається, що нарешті можна відпочити. Але він може затризвонити будь-якої миті. За цей час я багато втратив... Не побудував стосунків. Не знайшов часу на себе. Майже забув, що таке нормальний сон і справжній вихідний. Не тому, що не хочу цього. Просто не завжди можу дозволити собі вимкнути телефон і сказати: «Мене зараз немає». Бо знаю, що в цей момент хтось чекає на інформацію. Коли хтось дивиться фільм, гуляє чи проводить вечір із коханою людиною, я часто сиджу і моніторю пуски 🛵 потенційні загрози на ніч. Я не пишу вам все що знаю, не стараюсь донести вам і 10% що в мене в голові та де я варюсь. Вся інформація для вас проходить "фільтрацію" і вже потім ви її читаєте. Через це в моєму житті взагалі не залишилося місця для стосунків, відпочинку чи власних захоплень. Не тому, що я цього не хочу. Просто поки триває війна, я відчуваю відповідальність перед тими, хто довіряє каналу. І якщо завдяки одному повідомленню хоча б одна людина встигне перейти в безпечне місце, значить усе це недарма. ❤️🫡 Я не пишу це, щоб мене жаліли. Просто іноді хочеться, щоб люди пам'ятали: за повідомленнями в каналі стоїть не бездушний акаунт/бот чи якийсь хер пойми хто, а звичайна людина, яка теж втомлюється, теж має свої переживання і теж мріє колись просто виспатися без тривог. Дякую кожному, хто залишається поруч. Хто читає, допомагає, підтримує збори й просто не забуває сказати: «Дякую». ЗАВЖДИ саме такі слова дають сили не зупинятися.