8 лютого 2024 року. Маріїнський палац. Поряд – Залужний, Буданов. Я дивлюся на них і не розумів: «Як я тут опинився, поруч з такими людьми?»Президент вручає їм найвищі державні нагороди. Третім називають моє прізвище… Це був шок і водночас – величезна честь.Але я знав: ця нагорода – не моя особиста. «Patriot», С-300, інші зенітні ракетні комплекси – зброя колективна. На кожній машині працюють люди. Без них нічого б не вийшло.Повернувшись до підрозділу, сказав хлопцям:– Це наша нагорода. Ваша так само, як і моя.«Не звання робить людину. Людина робить звання»Герой України каже чесно: життя не змінилося. Змінилась відповідальність. Змінилась планка. Змінились очікування людей, які тепер кажуть:«Хочу служити у дивізіоні Героя України. Вони – найкращі».І саме це – найбільший комплімент.Чи додало авторитету, ваги моєму слову? Можливо, трішки. Тут варто сказати, перефразувавши відомий вираз: «Не звання прикрашає людину, а людина – звання». Свій авторитет ми здобуваємо в бою. Своїми вчинками, діями, роботою, професіоналізмом. Якщо ти гарний воїн, мудрий командир, достойна людина – то старші командири-начальники тебе поважатимуть, до твоєї думки будуть прислухатися, твої слова матимуть вагу. Як і казав, звання Героя – це визнання, підтвердження вагомості твоєї роботи, твоїх заслуг.Фінал, якого ми всі чекаємоВ’ячеслав Агеєв продовжує воювати. Командувати. Вчити молодь. Тримати небо. Його підрозділ – один із найрезультативніших у світі по кількості збитих балістичних ракет. Сам він каже: «Ми будемо боронити небо стільки, скільки це буде потрібно. Ми йдемо разом – до перемоги».