«А ось на кой ляд вам у війську потрібні невмотивовані солдати? Який з них сенс? Залишьте їх в спокої», ну і так далі. Дуже часто в коментарях стикаєшся із такими потужними аргументами які направлені… тут уж вам вирішувати, в якому напрямку працюють такі кгм… аргументи. Так ось. Мені стало цікаво, а яка потрібна додаткова мотивація? Ну я розумію, коли в радянські часи треба було якось пояснити, себто мотивувати пересічного хлопця з Тернополя, або Вільнюса, їхати та віддавати так званий інтернаціональний борг в далекий Афганістан. Хоча, тоді була «генеральная линия партии» яка пояснювала одразу все та усім. Хтось потім шукав для себе мотивацію, щоби знов піти до військкомату, отримати блакитний берет і відправиться в складі контингенту ООН в колишню Югославію чи Ліберію. Памʼятаю, мені теж приспичило в середині 90-х рванути в Югославію. Величезна (на той час) зарплатня в п’ятьсот баксів, посвідчення учасника бойових дій та блакитний берет. Мотивація? Ще і яка! Отже, відповідне полумʼя в одному місці горіло дуже потужно. Але, коли я поділився із дружиною своїми геніальними планами, «завтра біжу до військомату, бо як раз потрібні фахівці за моїм ВОС», мені швидко та в усіх подробицях розповіли, як виглядає дуля. Тут зрозуміло. Якись воєнні двіжухі, хрен знає де! Треба знайти для себе відповідь на питання, «Навіщо?». А тут війна у тебе вдома. Ось вона, скрізь. Так близько, що ближче не буває. Котиться по країні вогненним шаром. Сотні тисяч чоловіків та жінок, бʼються за… До речі! А за що дійсно вони бʼються? Яка у них така таємна мотивація, що деяким геть невідома і що взагалі дивно, незрозуміла?