У 1975 році інженер Kodak Стів Сассон зібрав першу цифрову камеру.Компанія побачила майбутнє раніше за всіх. І це майбутнє настільки їх налякало, що вони вирішили зробити все, щоб воно не настало.Цифрова камера для них була не просто інновацією.Вона була загрозою існуванню компанії.Основний заробіток Kodak йшов із продажу плівки, її проявлення та друкування фотографій.Зізнавайтеся - хто ще застав фізичні фотоальбоми?Уявіть собі: ви запускаєте цифрову камеру - куди ви подінете виробництва, точки продажу, обладнання, людей, які тепер стали непотрібними?Бізнеси рідко вмирають тому, що не бачать майбутнього.Частіше вони вмирають тому, що бачать його — і бояться.Бо майбутнє майже завжди незручне.Воно ламає:— звичну модель— старі правила— прибуткову схему— ілюзію контролюСаме тому багато компаній роками тримаються не за те, що працює.А за те, що колись працювало.Kodak не вбив конкурент.Kodak вбив страх вчасно зруйнувати те, що зробило її великою.І це, чесно кажучи, стосується не лише корпорацій.Так само поводяться і керівники.Вони бачать, що:- команда змінилася,- ринок змінився,- старий стиль управління вже душить,- контроль сповільнює,- наради нічого не вирішують.Але продовжують триматися за стару модель.Чому?Бо вона знайома.Бо вона ще якось працює. Як кажуть програмісти: «Якщо працює - не чіпай!"Саме тут починається деградація.Коли всі бачать, що вона вмирає, але вдають, що ще “рано щось змінювати".Справжня зрілість керівника — це не створити нове.А мати сміливість відкинути старе, поки воно не добило тебе.Якщо впізнали себе в цьому дописі й розумієте, що “саме не розрулиться” — приходьте в курс-практикум. Напишіть «хочу деталі»Ми стартуємо 18.04.2026.Ще є кілька місць.Що у вашій компанії вже давно застаріло, але все ще вважається “надто цінним, щоб чіпати”?