У якийсь момент ти розумієш: "Все припливли! Далі так не можна." Але ще не знаєш як діяти інакше.Такий момент складно пояснити словами.Це не виглядає як криза або зрив.Ти ще ходиш на зустрічі. Приймаєш рішення. Наче ще тягнеш...Але в середині зʼявляється відчуття, що потрібно щось змінювати — інакше кінець.Особисто в мене це проявлялось так: Я дивився у вікно, а голові мерехтіла думка, що життя проходить повз. Я тут — а життя там.І це не тому, що ми слабкі. А тому, що та модель, яку ми побудували, вже не працює. Здається що робимо якусь фігню:- Постійне гасіння пожеж- Команда постійно чекає на вказівки- Все тримається тільки на тобі- Немає часу на подумати, тому що знов пожежа...І в якийсь момент ти усвідомлюєш, що справа не в людях, і навіть не в обставинах.Вся справа в логіці, в який ти живеш, дієш та керуєш.(тут не забувай дихати)Ця точка — не про “кинути все”. І не про ще один ривок через силу.Це точка, де керівник або міняє логіку управління — або далі живе в режимі постійного напруження, просто називаючи це “нормою”.Я часто бачу цю межу в роботі з керівниками. І дуже добре памʼятаю, як сам у ній стояв.Саме з цієї точки я і побудував курс-практикум для керівників — не про мотивацію, а про перебудову управління так, щоб воно не зʼїдало.Наступного тижня продовжу цю тему глибше. А якщо ти впізнав себе вже зараз — напиши мені в особисті. Я надішлю деталі і подивимось, чи це твій формат.