Одразу після другої пісні Слуги Господнього (Іс. 49,1-6) Книга Ісаї описує повернення Ізраїлю на батьківщину та відбудову Єрусалима. Це проповідь радості та надії, яка охоплює все творіння. Усе людство, небо, земля та гори запрошені радіти разом, бо Господь не втомився від свого народу, не забув його, не покинув його, навіть коли той відвернувся від Нього. Його любов є непохитною, вічною та сильною. Ізраїль це добре знає з багаторічного досвіду — Господь ніколи його не покидав. Навіть навпаки: скільки разів Ізраїль відступав від Господа, щоб приєднатися до інших богів! І саме Господь знову наближається до нього й нагадує: «Я вислухаю тебе в час сприятливий». Після періоду очищення й вигнання Господь готовий «обновити землю», знову зібрати розсіяних синів Ізраїлю та обіцяти їм майбутнє в мирі та процвітанні. І Він наближається до свого народу не як величний і невблаганний суддя, а як «Той, хто має милосердя»; як ніжна мати, яка піклується про своїх дітей та співчуває їм.Це любов настільки велика й дивовижна, що стає важко її осягнути: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду». Як же не розчулитися перед Богом, який так охоче втручається в нашу історію, навіть сповнену гріха?Апостол Павло пише: «Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5,7-8). І незабаром ми будемо споглядати, як Він іде на смерть за нас на хресті.