Навіщо святі обителі перетворювали на державні в'язниці?
У квітні 1042 року на вулицях Константинополя вирував бунт. Скинутий імператор Михаїл V разом зі своїм дядьком намагалися врятуватися. На царському кораблі вони втекли до Студійського монастиря, сподіваючись заховатися за святими вратами. Двері обителі розчинилися, але розлючений натовп швидко оточив храм.

Учорашній правитель судомно тримався за престол, вважаючи, що священний статус вівтаря зупинить переслідувачів. Марно. Охорона і городяни виволокли втікачів на площу й осліпили. Очевидець цих драматичних подій, історик Михаїл Псел, стояв неподалік і плакав. Згодом він зафіксував слова монарха, коли той перед карою назвав свою долю виправданою: «Бог справедливий, а справедливість карає мене тепер за скоєне».

Осліпленого Михаїла відправили спершу до обителі Елегмон, а потім заслали на острів Хіос. Для візантійської політики це був давній прийом. Постриг вважався цивільною смертю, яка дозволяла усунути політичного суперника без пролиття крові. Повноцінна страта загрожувала заколотами, а чернеча ряса навіки позбавляла прав на трон, зберігаючи людині життя. Подібна доля спіткала й імператрицю Ірину: у 802 році її заслали на острів Принкіпо, а потім перевели на Лесбос, де колишня володарка імперії заробляла собі на прожиток прядінням вовни.
https://spzh.eu/ua/istorija-i-kulytrua/96631-navishcho-svjati-obiteli-peretvorjuvali-na-derzhavni-vjaznitsi.html