Після Бакоти я  почала дивитися на цю історію вже не тільки як на історію про людей, природу і систему. А як на історію про себе.

Де я сама  впираюсь власну правоту:«Я знаю, як буде краще». Взагалі то, я гарно знаю цю субособистість, Вона вміє утримувати, будувати, досягати і керує непогано. та у всього є зворотній бік, за рахунок чого? Ця субособисість мене автоматизує ) . вмикає режим - робити. І поступово втрачає відчуття — навіщо?

Приїхала до мами в село, тут легко побачити свою систему збоку, і запитала в мами : а навіщо помідорів 1200 кущів??  Ні я включилась в допомогу, виконала всі прохання, все норм ніби то. Знаєте яка відповідь -« щоб земля не стояла пуста» - це якесь системне архаїчне правило керує нашими виборамиДесь кожна з нас висаджує свої умовні 1200 кущів, бо знає що так правильно . Чому «правильно» , для кого? Досвід системи дає рівень життя, який ніби дозволений. І є межа, за яку чомусь дуже важко вийти. Шлях один - спостерігати і вимикати. Ми це робимо в групових роботах, через розстановки, через спільні подорожі.

📍 30 .09 їдемо в Єгипет, поєднуйтесь, пищіть в особисті.