Після полювання (2025)реж. Лука ГуаданьїноНарешті подивився останній фільм з Ендрю Гарфілдом, а отже варто освіжити рубрику #гарфілдофон.Нагадаю, це де я дивлюсь усі фільми з актором, і до багатьох з них написав відгук, включно з Топ-10 його акторських робіт. Цю стрічку я відкладав, як міг, бо по оцінкам бачив, що видовище буде на любителя. Особливо як не фанату творчості італійського режисера. І цей фільм, як на мене, зруйнував саме він. Купа дивних експериментальних рішень нагадували показ дипломних робіт в Карпенка. Домінування форми, пошук нетривіальних прийомів – все це не робило фільм цікавішим, а лише розвалювало його і так рваний темп.При цьому у фільмі досліджується актуальні теми. Культура відміни і надмірна толерація всього. Чи це бумери були занадто загрубі, чи це зумери створили собі тепличні умови, і лише питання часу, коли реальність їх наздожене? Саме такі сіри зони цікавлять хороших авторів, яким важливіше поставити правильне питання, ніж дати на них відповідь. Та не всі питання варто слухати 2 години 20 хвилин.Саундтрек написали Трент Резнор та Аттікус Росс. Геніальний дует, який ще з 1989 валить індустріальний рок, і при цьому створює холодний темний ембіент для Дівчини з тату, качове техно для Суперників і чутливі мелодії для піксарівської Душі. Та це було найдивніше, що я від них чув. Музика не лише лунає на першому плані, а і постійно йде в контрапункт з візуальним рядом.Але актори тащать. І в таких камерних історіях все тримається лише на них, сценарії та атмосфері. Постер пропонує колаж з чотирьох головних героїв. Але половина часу забирає блискуча Джулія Робертс. Ще третину вириває Гарфілд. Ще 15% забирає "жертва" історії Айо Едебірі, і решта 5% лишається Майклу Стулбаргу, який все одно примудряється красти кожну зі своїх нечисленних сцен.Ендрю продовжує пробувати щось нове, надаючи перевагу маленьким, але глибоким історіям, ніж великим, але пустим проектам. Тут він вперше грає роль альфа-хижака. Чи є він антагоністом лишається на розсуд аудиторії. Та навіть незвична борода не робить його настільки дорослим, наскільки він хотів виглядати. Та грає він зріло, хоча я не пригадаю фільма, в якому він не плакав. Та за цю вразливість ми його і любимо.Фільм: 6/10Ендрю: 9/10