“Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (2025): не камінь, що котитьсяЗавтра в прокат виходить новий фільм Джеймса Менголда, який знімав дуже різні фільмі, але завжди хороші. І цей не став виключенням. Хоча музичних байопіків останнім часом вийшло багацько і жодного видатного серед них не було, цей заслуговує на вашу увагу як мінімум центральною фігурою. Бо до масштаба особистості Ділана серед музичних артистів може дотягнутись хіба що Девід Бові. Саме тому, я вкрай раджу ще подивитись док “Немає шляху назад” (2005) від Мартіна Скорсезе та ігровий “Мене там немає” (2007) Тодда Гейнса, де Ділана грають шість топових акторів.“Цілковитий незнайомець” же охоплює лише ранній період 1961-1965 років: від приїзда Боббі в Нью-Йорк, де всього за пару років 20-річного хлопця охрестили “голосом покоління” і до його революційного переходу від традиційного фолку до електронного звучання.Важливо відмітити, що покази у нас будуть лише з субтитрами і це неймовірно чудово – бо лише в оригіналі ви можете повністю насолодитися акторською майстерністю і особливо виконанням Тімоті Шаламе, який взірцево опанував вокал легендарного співака. А пісень у фільмі вдосталь, і ви зможете осягнути геніальність кожної з них, навіть якщо почуєте їх вперше. Всі музичні номери у фільмі записувались наживо на майданчику. До Шаламе я завжди ставився скептично, але після цієї ролі знімаю перед ним свої рейбени. Він сам визнає, що тепер найбільше в кар’єрі він пишається саме цим перфомансом. Але й усі інші виконавці доводять, що заслуговують тут бути. Едвард Нортон грає співака Піта Сігера, який тоді був флагманом фолку, і робить це настільки майстерно, що вже 4 номінація на Оскар у нього в кишені. Він завжди вмів співати і грати на гітарі, але тут робить це так вогняно, як ніколи раніше, ще й навчився лабати на банджо самого Піта Сігера. Бойд Холдбрук втілює ще одного культового музиканта, Джонні Кеша, хоча до глибин баритону того не дотягує. Зате Моніка Барбаро співає ніби медовими сотами замість слів настільки солодкий голос втіленою нею Джоан Баез. Ель Фаннінг дістається здавалось би невигідна і трохи пасивна роль подружки Ділана, але грає вона її блискуче і останнє слово лишається таки за її персонажкою. Також хочу відзначити Дена Фоглера, кожна секунда хронометражу якого в образі менеджера Альберта Гроссмана – це чисте золото кумедності.Фільм, без сумніву, зроблено з любов’ю до автора і це відчувається в кожній створеній деталі, яка потрапляє в кадр: від предметів інтер’єру до 45 тисяч людей масовки на концерті. Це працює завдяки гармонії усієї команди: художників-постановників, костюмерів і оператору, який створив таку теплу картинку, яка нагадує безтурботне дитинство. В якій фестиваль в Нью-Порті відчувається, як літній табір, в якому я був і куди я хочу повернутись. Сам 83-річний Боб Ділан виступив виконавчим продюсером стрічки, але він не показує свою юну тімоті-версію янголом з плоті і крові. Це загублений пацан, в джунглях волосся якого мільйон питань і жодної відповіді. Так, його поезія дійсно божественна і вона сама ллється на папір, але при цьому він не знаходить слів з тими, кого любить.Неможливо осягнути весь геній цієї людини, і фільм лише веде нас по вершині цього скуйовдженого айсберга. Та він і не котиться каменем, аби охопити все, а навпаки – бере за руку, зупиняє і дає можливість насолодитись магією, на яку спроможна лише музика. Особливо, якщо це музика Боба Ділана.Оцінка: гуляє з вітром#шопокіно