У моменти, подібні до тих, що ми вже ледь не регулярно проходимо цієї ночі, нам важливо триматися надійної внутрішньої опори, щоб вберегти віру від розпачу та зневіри. Так легко зануритись у світ страху, який вибудовується спогляданням за руїнами, які приносить кожен вибух, за тим жахіттям полумʼя, що огортає домівки, райони і життя людей.

Здавалось би, як можна думати чи мріяти про відновлення, коли руїни настають швидше, аніж ти можеш щось зробити?! Але саме у молитві починається відновлення, і його початок лежить у серці того, хто молиться.

Щоб, прокинувшись зранку, мати сили закласти чергову цеглину в стіну відновлення, варто подивитися на щось набагато більше, ніж очевидні руїни, і почути щось набагато гучніше, аніж голосні вибухи. На те, як Бог малює картину майбутнього для того, хто збереже віру, хто завершить цей забіг з витривалістю добре.

В Євангелії від Матвія написано: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть потішені» (Мт. 5:3, 4).

А у книзі Обʼявлення Бог продовжує: «...тому що Агнець, Який посеред престолу, буде пасти їх і водитиме до джерел вод життя, і Бог зітре всяку сльозу з їхніх очей!» (Об. 7:17).

Наш забіг все ще триває, якби не було важко і часом страшно нам самим, але міцно тримаємось віри і надії на Бога, бо це те, що з поміж усіх наших викликів та турбот допомагає бачити потребу іншого, реагувати на неї і врешті знаходити сили, щоб у новому дні прокинутись і закласти нову цеглину в стіну відбудови. Ми знаходимо силу піклуватись про інших, бо Сам Господь піклується про нас і відкриває джерела вод життя! І врешті саме Він зітре кожну сльозу.