❓

Якщо синдром у вас (хоча навряд чи ви його усвідомлюєте): ✅ якщо ви не робите вибір, його будуть робити за вас інші. Якщо ви уникаєте рішень та відповідальності – завжди будете тим, кого ведуть, а не тим, хто керує. Завжди об’єкт чиїхось сценаріїв, але не суб’єкт, до якого прислухаються; ✅ сепарація від батьківських фігур – необхідно пройти її повністю. Без психолога Ви цього не зробите;✅ ставте собі невеличкі завдання та цілі та виконуйте їх. Нехай найпростіші, але обов’язково їх робіть. Мозок буде перебудовувати схеми поведінки;✅ знайдіть приклади дорослих, які вам подобаються, на які ви могли б орієнтуватись;✅ спробуйте усвідомити перспективу майбутнього, адже люди навколо вас будуть рухатись вперед та розуміти, що їм з вами не по дорозі; ✅ ризикуєте лишитись без усіх дорослих плюшок та бонусів, в першу чергу – грошей, глибоких інтимних зв’язків, справжньої свободи та самостійності – усього цього в дитини немає, тому що не по віку; ✅ зверніться до спеціаліста, адже синдром – це результат виховання чи дитячої травми. Над цим можна працювати.

🤔

Що ще додати? Ну лише трохи песимізму😱 – синдром рідко пропрацьовується через те, що його володарі цього не хочуть. Їм, у більшості ситуацій, і так добре. Підштовхнути їх може сильна криза – гучне звільнення з роботи, розлучення, інколи хвороба. Звертаються по допомогу ті, хто опинились у взаємодії з власниками синдрому Пітера Пена. Така невесела картина на досвіді працюючих спеціалістів. 🫶

«У кожного є можливість змінюватись та розвиватись до останнього подиху». – М. Райан🫶💙💛

Всім нам – щасливого дитинства та ще більш щасливого дорослого життя💙💛