4 роки тому о 5 годині я сказала мамі: «Мама, війна почалася», на що моя мама відповіла: «Вона давно почалася».- Ти не розумієш: Путін зараз бомбить великі міста, вони перейшли кордон і йдуть на Київ, Харків… почалося велика війна… Далі в мене була панічна атака. Класична. З серцем, яке схопило. Потім я вімкнула телевізор, а там йшли просто якійсь ранкові передачі. Почала писати близьким та шукати інформацію. Вибухи. Збирати валізу (таку знаєте гарну срібну для ручної поклажі на коліщатах, яка зі мною була у Нью-Йорку і планувала відвідати Париж та зміст якої наступного дня був перекладений в темний старий рюкзак, що був зручнішим ніж коліщата). І ще мені треба було у центр, забрати документи, бо за правилами якогось Всесвіту, закордонний паспорт був не вдома. Я їхала туди під вибухи, бачила винищувачі в небі і людей, що було схоже на фільм. Поки чекала познайомилася з жінкою, яка теж приїхала за документами з Ірпеня. Під Ірпенем залишився чоловік з дітьми, бо так їм здалося безпечніше для дітей. Перед тим як поїхати назад, вона принесла мені каву, якою невідомий власник кавʼярні пригощав всіх безкоштовно, додаючи до кожної квітку. Це і є перше фото повномасштабної війни та дня, який розділив мій власний досвід на два…Дякую кожному та кожній, хто захищає нас у цій війні з 2014 року. Завдяки їм ми живі. Тримаймося та дочекаймося. Минуло 4 роки від «Київ за 3 дні», ми стоїмо.Покажіть в коментарях перше фото війни або опишіть, як і коли вона почалась власне для вас