Історія з Омелюх (ексначупркультури) — це ще один приклад того, як у кадрових питаннях можна не побачити власної вигоди за деревами службових амбіцій.

Або ж там є нюанси, про які ми поки не знаємо.

Кінець року для чиновника — це не просто грудень у календарі. Це премії, надбавки, матеріальна допомога на оздоровлення та інші виплати, передбачені системою оплати праці. Іноді варто лише трохи дочекатися, щоб отримати те, що належить за відпрацьований період і відповідні рішення керівництва.

Тому, якщо рішення про звільнення справді залежить від самої людини, виникає цілком логічне запитання: навіщо поспішати саме зараз?

Чому не дочекатися завершення року, не розібратися з належними виплатами й не піти вже в лютому — без зайвого поспіху та з тим, що передбачено законом?

Звісно, можливо, у людини є особисті причини. А можливо, є й інші обставини, про які публічно не говорять. Якщо навколо посадовця накопичуються питання, документи чи претензії, іноді бажання піти може бути пов'язане зовсім не з календарем.

І якщо є якісь конкретні підстави підозрювати порушення, їх потрібно озвучувати та підтверджувати документами.

☝️А тепер про значно цікавіше — кадрову арифметику, якою користуються досвідчені чиновники.

Є така давня управлінська практика: штатний розпис передбачає певну кількість посад, під ці посади формується фонд оплати праці, але фактично всі вакансії можуть роками залишатися незаповненими.

Робота нібито виконується наявними працівниками, яким можуть доручати додаткові обов'язки, а за відповідних правових підстав — встановлювати доплати чи надбавки.

І тут виникає запитання: куди йдуть кошти, передбачені на оплату праці за вакантними посадами?
Якщо вакансії не заповнюють, а бюджетні призначення залишаються, необхідно перевіряти, чи були законні підстави для перерозподілу коштів, кому і за що нараховували доплати, чи відповідали виплати фактично виконаній роботі та затвердженим документам. Сам по собі факт незаповнених вакансій не означає порушення, але він цілком заслуговує на увагу, коли йдеться про використання коштів громади.

Є й інший бік цієї історії. Коли постає питання оптимізації структури або скорочення штату, керівництво може посилатися на те, що певні посади вже вакантні. Мовляв, скорочувати особливо й нічого. А от наскільки структура відповідає реальним потребам установи, чи не утримуються зайві посади на папері та як формувався фонд заробітної плати — це вже питання до документів, штатних розписів і фактичних нарахувань.

Чи є така схема результатом продуманого кадрового маневру саме у Володимирській міській раді? Не варто приписувати Пальонці багаторівневі комбінації лише тому, що подібні практики давно відомі в державному управлінні.

Але досвідчені кадровики та управлінці, які роками працюють у системі, такі як Савельєв чудово знають, як функціонують штатні розписи, бюджетні призначення, доплати за виконання обов'язків і процедури скорочення.

Тому питання до людей, які формують та адмініструють кадрову політику, зокрема до Савельєва та інших відповідальних посадовців, цілком закономірні.

Громаді не потрібно вірити ні в геніальні комбінації чиновників, ні в їхню повну безпорадність.

Громаді потрібні цифри, документи й відповіді.

Скільки посад передбачено штатним розписом? Скільки з них вакантні? Який фонд оплати праці закладено? Хто отримував доплати за виконання обов'язків за вакантними посадами? Які премії та матеріальну допомогу виплачували керівникам і працівникам наприкінці року?

Ось тоді й стане зрозуміло, де звичайна кадрова практика, де управлінська недолугість, а де, можливо, є підстави для серйозніших запитань.
Бюджет громади — це не приватна каса кадрового відділу. І кожна гривня, витрачена на утримання чиновницького апарату, повинна мати зрозуміле документальне пояснення.

Однак, максимально комфортні умови для молоді створити врешті за 7 років не вдалося. За рахунок війни, молодь просто виїжджає подалі від ситуації, яку створили політики, зокрема і горезвісний Гузь та його хабарницька команда