У неї забрали дітей. Їм змінили імена. А саму матір відправили на 25 років у радянські табори. Але навіть після цього Ольга Ільків не сказала, що шкодує про свій вибір. Сьогодні, 21 червня, минає 106 років від дня народження Ольги Ільків (1920–2021) — легендарної зв’язкової Головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Коли Ользі було 14 років, мати забрала її зі Стрия до Варшави. Рідні переживали, що життя в польському середовищі змінить її назавжди.«Станеш полькою, як поїдеш», — казали їй. На що вона відповіла:«Ні, я не стану полькою. Я — українка». І цим принципом керувалася все життя. У 1941 році Ольга вступила до ОУН. Згодом очолила жіночу мережу організації у Львові та стала однією з найближчих зв’язкових Романа Шухевича. Разом із маленькою донькою вона жила на конспіративних квартирах, допомагаючи організовувати підпільну боротьбу. Сам Шухевич дуже любив її донечку Дзвінку і жартома казав, що обов’язково гулятиме на її весіллі. Не судилося. У 1950 році Ольга Ільків мала переїхати на Донбас, щоб створювати там нові осередки українського підпілля. Але дорогою її заарештувало МДБ. Під час затримання вона мала при собі записку з адресою підпільників. Щоб нікого не видати, просто проковтнула її. У 1952 році жінку засудили до 25 років ув’язнення. Її дітей забрали до інтернату, дали нові імена й виховували як радянських громадян. Ольга провела 14 років у радянських тюрмах і таборах. Пізніше вона згадувала:«У тюрмі мене рятували вірші. Вони були моїм криком душі, моїм болем і водночас надією». Після звільнення вона повернулася до Львова і почала життя майже з нуля. Працювала санітаркою, потім двірником, щоб отримати житло і повернути своїх дітей додому. Згодом працювала у Львівському історичному музеї та допомогла віднайти чимало цінних експонатів для української історії. Коли її називали героїнею, відповідала:«Герой — це український цілий народ». А ще казала:«Я є націоналістка і націоналісткою помру». Ольга Ільків прожила 101 рік. І, мабуть, найсильніше вражає те, що після всіх пережитих випробувань вона залишила нам не слова ненависті. Вона залишила нам віру.«Ми здобули кров'ю і муками самостійну Україну, і тепер ми мусимо наповнити її своїм українським змістом, своєю любов’ю, благородством, почуттям краси, своєю піснею, яка є безсмертна і якій нема рівних». Світла пам’ять Ользі Ільків. Жінці, яка пережила цілу епоху української боротьби і стала її живим свідком.