Пам’яті Олексія ОскераЄ улюди, які з першого дня живуть не «для себе», а по совісті. Люди, для яких життя — це не про зручність, а про вибір. Олексій Оскер був саме таким.Він народився у селі Бездрик на Сумщині. Мав інвалідність, але ніколи не дозволяв їй визначати себе. Не прикривався нею. Не давав слабину. Він був сильним — не показово, не напоказ, а по-справжньому. Сильним характером, силою духу, переконаннями.Олексій був волонтером і людиною дії. Він поклав своє життя на допомогу іншим, бо був впевнений: ми не "малєнкіє Люди". Навіть одна людина здатна вплинути на долю своєї країни. Він не замикався у власному болі, не закривав очі на чужий. Коли можна було мовчати — говорив. Коли зручніше було відвернутися — боровся. Коли було важко — йшов далі.Він говорив прямо. Чесно. Іноді різко, але завжди по-людськи. Не терпів фальші й напівправди. Його слова не завжди були комфортними, зате завжди були справжніми. Він умів називати речі своїми іменами — і цим змінював людей навколо.Попри все, Олексій був життєлюбом. Умів сміятися тоді, коли, здавалось, не до сміху. Його почуття гумору було світлим і рятівним — воно тримало, підіймало, давало дихати. Він умів бути хорошим другом — надійним, уважним, чесним. Тим, хто не зникає і не ховається. Тим, хто поруч по-справжньому.Він пішов, але залишився. У допомозі, яку встиг дати. У людях, яких підтримаував. У вірі, що одна людина має силу.Світ став тихішим без його голосу. Але цей голос не зник — він звучить у нашій пам’яті й совісті. Він нагадує: не здаватися, не жити напівжиттям.Світла пам’ять, гідній людині, сину, другу, Олексію.