«Зеленський має піти».Думаю, ці слова ви бачили і чули за останні дні вже не раз. За що? Куди? Чому?Я вважаю, що не має. Навпаки — мусить бути зі своїм народом до останнього. Що і робить. Варіантів зійти з дистанції у нього було безліч: як на початку повномасштабної війни, так і в її ході. І зараз так само. Натомість він тут, з нами.Емоції частини суспільства, логіка опозиції, задум недругів — мені цілком зрозумілі. Але, як завжди, хочу висловити непопулярну думку: вигоди для України, українського народу у потенційній відставці Президента Зеленського абсолютно немає. Щонайменше допоки триває війна. Зараз цей сценарій — більше загроза для держави аніж шанс на щось краще.Далі все буде. І вибори, і зміна президента, і всіх депутатів, і урядовців, і голів громад. Все буде. Але пропоную після закінчення війни. Наразі нації потрібно стиснути кулаки і зуби, щоб вистояти і зберегти державу. Розбрат і внутрішні чвари, зокрема у боротьбі за владу — чи то за власним інфантильним поривом, чи то під впливом зовнішніх сил — вже не раз завдавали шкоди нашому державному становленню. До чого це призводило? До відсутності держави і підданства народу тим, хто планомірно нас знищував.Зараз це жадає повторити, найбільше мріє саме путінська хунта.Щоб освіжити памʼять «юних» революціонерів: у перші дні повномасштабної війни московська мандавошка звернулася до українців із закликом повалити режим «наркоманів і неонацистів» на чолі із Президентом Володимиром Зеленським і «взять власть в свои руки». Ці заклики лунали впродовж всіх останніх років в різних інтерпретаціях. Якщо спершу це відбувалося просто так, надіючись на легковажність нашого суспільства, то з часом московити почали шукати буцімто правові підстави, щоб «аргументувати» необхідність відставки Зеленського. Відтак придумали формулювання про його «нелегітимність» через відсутність виборів. Чому? Тому що незручний. А в моєму розумінні: якщо Президент України незручний для ворога, який прагне знищення нашої держави, то щонайменше підігравати його наративам і прагненням точно не потрібно. Звісно, спраглих до влади внутрішніх опозиціонерів і тих ззовні, кому українська влада перешкоджає реалізувати свої плани щодо України, це все неабияк надихає. Тож вони, за будь-якої нагоди, волею-неволею ретранслюють ідеї кремля. Чи готові вони нести відповідальність за долю держави опісля? Сумніваюсь. Бо не втримають ситуацію.Для ворога ж це — додатковий стимул підживлювати відповідні настрої суспільства своєю пропагандою.Яка кінцева мета? Все на долоні: держава у війні втрачає Президента, починається жорстока боротьба за владу всередині країни, у цей час щодуху підключаються зовнішні сили, зокрема ворожі, для перерозподілу української влади у своїх інтересах або для чергового військового бліц-кригу на тлі внутрішніх суперечок. Фінал очевидний. Під таким тиском ми не вистоїмо.Це — єдиний можливий сценарій. Іншого не буде, якщо суспільство піде проти своєї влади в цей час. Тому українська відповідь московським чмоням на дебільні ідеї має бути одна: пішли ви нах*й.А щодо корупції, що зараз спровокувала такі настрої, то відповідальність персональна, хто б це не був. Будь-які інші інтерпретації й екстраполяції особисто я не схвалюю.