Сьогодні буде багато дописів про 24.02.2022, про чотири роки повномасштабної війни, про дванадцять років від початку окупації Криму та частини Луганщини й Донеччини. У війні є речі, які неможливо злічити. Які за межею цифр і навіть слів. Бучанський район пережив масові розстріли, катування, знищені вулиці й зруйновані домівки. У дворах, де ще недавно гралися діти. У дорогах, які стали шляхами евакуації під обстрілами. У Бородянці, яка втратила людей, будинки й спокій. А сьогодні — це про життя, яке вперто проростає крізь попіл. Про будинки, що піднялися там, де були чорні провалля. Про мости, які з’єднали не лише береги — а й людей. Про сотні розібраних і відбудованих будинків. Про багатоповерхівки, які відновили з нуля — зі зміцненими стінами й новими укриттями. Про школи й садочки, що відкрилися після ремонту. Про лікарні, які знову приймають пацієнтів. Про саперів, які місяцями розміновували поля, ліси й подвір’я. Про комунальні служби, що повертали світло, воду й тепло буквально по годинах. Про волонтерів і благодійників, які допомагали відновити житло. Про людей, які посадили квіти біля відбудованих під’їздів. Про тих, хто відкривав двері відбудованого будинку — і плакав, бо він знову є. Бо життя тут сильніше за смерть. І пам’ять — сильніша за страх. Сьогодні дуже велика ціна для нашого чергового ранку.

😎

Facebook |🕊

Instagram |👥

X |📹

YouTube |💬

Threads