135-й БАТ ТРО | БУДЬ СЕРЕД СВОЇХ

Христос Воскрес!Цьогоріч Великдень ми знову зустрічаємо не в тиші храмів, а під гуркіт ворожої артилерії. Ми давно знаємо, що наш противник не має нічого святого за собою, що лише підтверджує так-зване «Великоднє перемирʼя». Наша боротьба триває щодня, але суть свята — незмінна: Великдень — це перемога життя над смертю, світла над темрявою. У Євангелії від Івана сказано: «І світло в темряві світить, і темрява не обгорнула його». Ми віримо, що світло України не затьмарити, бо ми бачимо це щодня: у побратимах, які витягують поранених, у волонтерах, які встигають скрізь, і в простих людях, що моляться та передають на фронт паски з дитячими малюнками.Це свято багато наших зустрічають далеко від дому — у бліндажах, на позиціях, між виїздами. Не в нових сорочках з кошиками, а в броні зі зброєю. Але з вірою — не меншою, ніж у тих, хто вдома. Бо поки хтось молиться, хтось прикриває.Цього світлого дня хочемо побажати вам віри, яка дає сили, і надії, яка тримає нас усіх у найтемніші часи.  Вітаємо, країно!

🕯️ 19.02.2024 Журавський Артем Ігорьович, на псевдо «СОНІК» Молодший сержант, снайпер відділення снайперів роти вогневої підтримкиАртем встав до лав ЗСУ одразу на початку війни.Брав участь в боях поблизу населеного пункту Ізваріне у складі 72-ї омбр імені Чорних Запорожців.В період з 25 квітня по 1 червня 2023 року у складі 135 ОБ ТрО бився за місто-фортецю Бахмут, де його двічі діставали з під завалів будівель, в яких він тримав оборону. Це людина, яка відмовлялася від евакуації та особистим прикладом мотивувала особовий склад до знищення ворога, утримуючи позиції попри щільний обстріл ворожої артилерії, танків та СПГ.Під час відновлення  був переведений до роти вогневої підтримки на посаду снайпера, де активно та занурено почав опановувати нову професію. З грудня 2023 року виконував завдання з евакуації та забезпечення переднього краю в районі Андріївки та Кліщіївки. Під'їжджав впритул до позицій РВП на всьому, що могло та не могло їздити. А коли їздити було неможливо — виконував ці задачі на своїх двох, незважаючи на погодні умови, обстріли та дрони.Артем жодного разу не жалівся та завжди був готовий йти на бойові тоді, коли пасували інші. Прямолінійний та відповідальний, «СОНІК» на фронті показав себе вправним воїном та надійним товаришем. А у мирному житті це був комунікабельний, дуже позитивний чоловік. Любив мисливську справу, спорт, риболовлю, природу та тварин.  Загинув під час ворожого артилерійського обстрілу на полі бою.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).Почесний громадянин міста Обухова з 2024 року (посмертно).Навіки в строю!Памʼятаймо!⚔️Лютий 2024-го забрав у нас достойних та надійних побратимів. Вони виконали своє високе призначення громадянина, відчуваючи власну відповідальність за долю України, за своїх рідних, дітей, друзів і побратимів. Вони боролися за сильну та процвітаючу країну і ми не маємо права зрадити їх боротьбі.  Помстимося. Слава героям!✊🇺🇦

🕯️13.01.2024 — Бахмацький Костянтин Миколайович, позивний «Директор».Командир протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. З першого дня повномасштабного вторгнення Костянтин разом зі своїми двома братами добровольцем став на захист України.З квітня по червень 2023 року обороняв Бахмут, де організовував оборону позицій, які з побратимами утримував попри щільний обстріл ворожої артилерії та танків. Далі була Кліщіївка, де відзначився, як вправний та відповідальний воїн, який особистим прикладом мотивував підлеглий особовий склад. В цивільному житті був директором Професійно-технічного ліцею в Українці. Тому ні відповідальність, ні ініціативність не були для нього новими словами. Костя вмів і любив працювати з людьми, під час відновлення постійно надавав практичну психологічну допомогу особовому складу РВП у подоланні бойового стресу. За мужність і відвагу, виявлену при захисті Батьківщини, був нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест».Підтримував дружні стосунки з побратимами, завжди був готовий прийти на допомогу. Саме таким ми його і памʼятаємо.13 січня 24 року у складі мобільної вогневої групи візуально виявив та відкрив вогонь по ворожому БПЛА типу Орлан та змусив його покинути зону розвідки. Але сам потрапив під зворотній ворожий артилерійський обстріл, який і забрав у нас Директора.Памʼятаймо! 🕯️24.01.2024 — Галстян Артур Едуардович, позивний «Тренер» Артур взяв зброю до рук із перших днів повномасштабного вторгнення. Був цілеспрямованою людиною, надійним побратимом і справжнім патріотом. Гордістю 1 стрілецької роти, гордістю батальйону. Кращим з нас. До війни Артур встиг закінчити Національний університет фізичного виховання і спорту України. Активно займався спортом: грав у футбол, став чемпіоном Києва з боксу серед студентів, тренував дітей. На війні ж був надійним другом для побратимів, відзначався зразковим та самовідданим виконанням бойових завдань. Нагороджений відзнакою Президента «За оборону України» та почесною відзнакою 114-ї бригади.Зі слів командира: «Мабуть, немає людини, яка б до нього ставилась неприязно… Якщо зможете, уявіть собі ідеальну людину, ідеального громадянина, з максимальною кількістю позитивних якостей — це він, наш Артур.Якщо він брався за якусь справу — завжди доводив її до кінця. Сильний тілом та духом, відповідальний, комунікабельний, вихований, інтелігентний, надійний, веселий та жартівливий, тонкий психолог, турботливий син, справжній патріот і мужній воїн, який постійно самовдосконалювався.Сьомого січня, після закінчення лікування у шпиталі, у нього було 30 днів на реабілітацію, і він мав виконати припис лікарів. Але в цьому весь Артур — не зміг він залишити своїх побратимів і повернувся раніше. Повернувся, щоб прийняти свій останній бій…»Тренер — назавжди в строю, йому назавжди 29!Памʼятаймо! ⚔️Схиляємо голови перед подвигом і гідністю Воїнів 135 окремого батальйону Територіальної оборони. Памʼятаймо своїх.Вічна шана вам, захисники України!🫡🇺🇦

Вова прийшов у наш бат добровольцем. Він довго змагався з обставинами та влітку 24-го, в решті, зміг укласти контракт і приєднатися до підрозділу розвідки. Ще задовго до цього був членом ДФТГ, захоплювався зброєю та мисливською справою — тому після навчання був уже добре підготовленим бійцем, якого лишалося тільки направляти в потрібне русло. А коли бачив нові зразки озброєння — аж очі горіли від цікавості. ⚔️Бойове хрещення відбулося, коли на одній зі спостережних позицій раптом довелося приймати бій, з чим він достойно справився. Після ряду бойових виходів став водієм однієї з броньованих машин «Хамві», на якій забезпечував ротацію людей на позиціях. Хто знає, той підтвердить, наскільки це складне та небезпечне завдання, зважаючи на постійні обстріли та ворожі FPV-дрони, які тільки й чекають нашої ротації, полюючи на нашу техніку. Далі був водієм у складі групи мед-еваку, забезпечуючи швидку евакуацію наших поранених.Був доброю та відповідальною людиною, не боявся труднощів, сумлінно виконував накази — тому одразу легко влився в колектив. Не в останню чергу вмів і любив готувати, особливо мʼясо, яким частував побратимів, що поверталися з позицій. Такою людиною Фофу запамʼятаємо ми. Памʼятайте й ви. Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким Володимира за їх невимовну втрату.Слава захиснику України!🫡🇺🇦

🕯️14.01.2025 Шуляк Тимофій Віталійович, на псевдо «Шило».Тимофій в минулому був членом ДФТГ «Муніципальна варта Одеси». Був вкрай вмотивованим і зацікавленим у військовій справі молодим чоловіком, постійно займався саморозвитком — цікавився та вивчав тактику, стрілецьку справу, займався фізичною підготовкою.Навіть попри незгоду рідних, знайшов спосіб підписати контракт і захищати країну. Долучившись до нашого підрозділу служив на посаді розвідника-навідника розвідувального взводу. Від командира та побратимів чуємо лише приємні слова на згадку про Тимофія, який освіченим і хазяйновитим хлопцем — завжди щось крутив, облаштовував затишок.З його старанністю і завзятістю Тимофія чекали амбітні задачі та вищі посади. Але ворог завжди цілить в достойних.Памʼятаймо. 🕯️14.01.2025 Бакун Андрій Васильович, на псевдо «Коливан».Андрій  народився 26 вересня 2002 року у багатодітній родині в селі Володимирівка. Після закінчення 9 класу хлопець допомагав матері у вихованні молодших братів та сестер.Восени 2021 року Андрій був мобілізований до Збройних Сил України, а коли почалося повномасштабне вторгнення, без роздумів підписав контракт і пішов захищати рідну землю від ворога. Колишній десантник.На війні отримав осколкове поранення та контузія, після чого, відновившись, приєднався до нашого батальйону.У грудні 2022 року Андрій  одружився та вже планував майбутнє з молодою дружиною після війни. Майбутнє, яке обірвала росія. Доброзичливий, спокійний, товариський, життєрадісний — таким він залишиться у спогадах  людей, які знали його.Андрій назавжди залишиться в строю, назавжди залишиться 22-річним.Памʼятаймо.⚔️Тимофій та Андрій разом виконували бойове завдання, яке стало для них останнім. Під час заходу групи на одну з позицій, ворожий дрон буквально зʼявився нізвідки… Таких людей, які не «морозяться», а навпаки самі напрошуються на бойові — все рідше зустрінеш. Памʼятайте та будьте достойними їх жертви. І щоб памʼятати — не обовʼязково знати цих людей, адже вони віддали за вас своє життя, не бувши знайомими з вами. Героям слава!🫡🇺🇦

Петюсь був у нашому підрозділі з перших днів. Відтоді й до останнього він був людиною слова — гострого, чесного, влучного слова. Це той чоловік, який за потреби і командиру розкаже-вискаже все в обличчя, не змовчить! Також був і людиною діла — висказавши все, візьме та зробить як треба.Він був старанним і відповідальним бійцем — завжди вчився нового та навчав побратимів того, що сам знає. Неодноразово виконував бойові завдання на нулі, де був надійним плечем для побратимів.Його вмотивованість має бути прикладом для нас усіх, адже навіть після отруєння газом та осколкових поранень — відновлювався та йшов на позиції. На новому напрямку був старшим групи, яка несла чергування на передових позиціях. І знаєте, він був органічним у цій ролі, наглядаючи за менш досвідченими новоприбулими бійцями.  Хлопці його слухали і за ним йшли. Схоже було як на позиціях, так і в побуті. Пряма мова: «Це був такий нормальний дядько, справжній хазяїн, який завжди подбає, щоб було красиво. Тіки заїжджали на хату — починав керувати облаштуванням, шукати як зробити електрику і так далі». Тому можна, навіть, сказати, що ця людина робила світло і сама була світлом. Лозенко Петро Миколайович — боровся за світло і пішов на щиті, як справжній воїн і патріот. Достойний син своєї батьківщини, побратим, батько, чоловік — справжня своя людина. Ми мали за честь служити з такою людиною.Не забудемо. Помстимося. Слава Україні! Герою слава!