Читаючи різних Українських політичних експертів, з якими або знайомий або незнайомий особисто, дійшов невтішного висновку:Невтішний висновок в тому, що наш Народ, (а експерти певним чином є його віддзеркаленням), досі не вийшли з пост імперської парадигми, у якій всі дивляться спочатку на Москву, а потім вже на себе.До чого я: до того, що всі ці експерти обговорюють плани Кремля, а не України, в період 8-10.05.2026. Висувають різноманітні, подекуди відверто конспірологічні теорії, розмірковують над механізмами багаторівневої ІПСО, яку запустив (або ні) Кремль, і у всіх цих аналітичних дописах - немає місця для простого питання: а що Україна?Просто нема.Таке враження, що ми маємо дивитись на Москву як кролик на удава і мовчки приймати власну участь, бо «де ми, а де МОСКВАААААААА????»Так не піде. Не піде як з ментальної, так і з військової точки зору. З іншого боку, я розумію, що обидві країни весь цей тиждень, подекуди відверто хайпують, (це я кажу вже як медіааналітик), бо будь-який меседж, у якому присутнє слово парад, моментально розтягують ЗМІ, зафарбовуючи його у відповідний до державної політики контекст.Я розумію, що Росія у програші за будь-якого розвитку подій. Політичному програші. Та Україна має цей програш задокументувати власними діями, а якраз про дії України експерти не говорять, не висувають теорії, хай теж частково конспірологічні, не роблять аналітику, не прописують додаткові фактори…Чому? Бо це складніше. Легше всіх налякати чи, у кращому випадку, спантеличити гіпотетичними діями Москви, ніж урівноважити шальки терезів проукраїнськими контраргументами. Лякучки збирають більше лайків та репостів, а також збільшують шанси на ефіри