ЩУР МІЙ - ДРУГ МІЙ.

 Допис буде про події цього дня, але перед ним буде невелике мемуарне відхилення. Потягнуло на спогади зі страшною силою. Краще взагалі все написане не читати, особливо жінкам.

 Все моє життя якимось дивним чином  було пов'язане зі щурами. У дорослому віці я спілкувався зі щурами у чоловічій шкурі, а от дитинство моє пройшло у спостеріганні, та не тільки спостеріганні, а майже житті у певному симбіозі, зі щурами звичайними, сірими, яких були тисячі та тисячі на нашій старій вулиці, моїй рідній Либідський. Старе жандармське поселення було забудоване двоповерховими домами змонтованими з брусу чистого дубу обкладеного монастирською, з клеймами Видубецького монастиря на кожній, цеглою. У домах не було гарячої води, не було туалетів та ванних кімнат, не було централізованого опалення - у обкладену дореволюційними кахлями  пічку була проведена газова труба, вогонь з якої обігрівав хату, зате у всій окрузі ми мале море живності у вигляді тисяч та тисяч щурів, які кормилися відходами на прибудинкових сміттярках та ними ж з двох їдалень залізничників. Потім одну їдальню знесли, і табуни перебазувалися до домівок жителів вулочки. Не пам'ятаю жодного вечора та ночі щоби я не бачив у дворі чи на вулиці лихі тіні звірів, які виходили на нічне полювання. Періодично наш ЖЕК підписував їм смертний вирок, бригади дератизаторів творили мор серед вуличної пацючої колонії, але все дарма - вони дохли сотнями, але відроджувалися тисячами. 

 Згодом дома стали зносити, людей відселяти до новобудов, але мій батько до останнього чинив спротив радянській владі вимагаючи дати нам для переселення квартиру на правому березі. Дійшло до того, що наша сім'я залишилася однією з останніх двох на всій вулиці. Чи слід казати що майже всі  щури у масі ломанулися на тепло останньої домівки? Мабуть ні. Майже кожної з останньої нашої "либідської" осінньої ночі вони гризли у дубі ходи намагаючись потрапити до нашої квартири на першому поверсі майже покинутої будівлі. Скрегіт стояв такий, що мама сходила з розуму та вимагала якось це припинити, а батько атакував ЖЕК вимагаючи провести дератизацію. Все було марно - ніхто на скарги не реагував, бо "вас там вже бути не повинно". Зроблені батьком щуроловки з пружиною такої сили, що вона перебивала звіра навпіл, мали разовий ефект. Максимум після двох перебитих екземплярів вони переставали діяти - хитрі щури просто ігнорували самі привабливі ласощі на крюках для приманки. Але "голь на видумки хитра" - ми не здалися під щурячою навалою.