а). До візиту до Києва Держсекретаря Блінкена та радниці Нуланд навесні 20го року, та й взагалі до зустрічі у Омані з Патрушеквим та Сурковим, Зеленський намагався укласти  сепаратний, не зважаючи на позицію "союзників", мир з путіним "зійшовшись з ним  посередині".б). Перші два роки фактично нехтував потребами ЗСУ, і хоча оборонний бюджет зростав у фізичному об'ємі, неефективне його витрачання майже повністю нівелювало таке зростання. В цілому витрати на оборону збереглися на рівні 5ти відсотків ВВП, як то було і при Порошенко. в). До призначення Резнікова міністром оборони жодні реформи у ЗСУ не проводилися - армія залишилася "маленькою радянською" до того ж вкрай погано озброєною радянським мотлохом, по більшій частині навіть не модернізованим. г).  Продовжилася політика мізерного фінансування оборонних потреб, гроші виділялися у мінімальних об'ємах і на розробку нових систем озброєння, ракетного зокрема, і на їх виробництво. "рекламні" закупівля "Оплотів" та корветів у Туреччині, замість модернізованих Т-64 та "бронекатерів" при Порошенку погоди не робили - грошей на якісне озброєння ЗСУ не було.д). Зеленський ввів санкції проти Медведчука та деяких представників проросійських сил, зруйнував медіа-імперію Медведчука. Обмежився половинчастими заходами - справа боротьби з "п'ятою колоною" не була доведена і до середини.е). Зруйнував роботу спецслужб, зокрема СБУ, у частині протидії рф призначенням Баканова та іншої прихованої та не дуже агентури кремля на керівні посади. є). Так і не були побудовані заводи з виробництва боєприпасів. запаси тих залишилися на рівні двох місяців інтенсивних бойових дій, як то було і при Порошенко.  Перелік дій Порошенка та Зеленського у частині підготовки України до війни далеко не повний, перерахував, на мій погляд, головне. Висновок.  Зеленський, за виключенням першого року свого умовно проросійського правління, не здійснив жодних радикальних, якщо не рахувати розвал СБУ та санкції проти проросійських політиків та РПЦ, кроків, які б відрізняли його політику у протистоянні рф від політики, яку проводив Порошенко. Україна як не була готова до війни у 19му році, так вона не була готова і у 22му. Якщо Порошенко готував "повзучу капітуляцію" України у протистоянні з рф, то Зеленський готував її капітуляцію в результаті повномасштабного конфлікту, який став неминучим після його віражу 20го року, коли Україна під його керівництвом взяла курс на вступ до НАТО та ЄС, а діяльність проросійських сил почала обмежено переслідуватися. путін послідовно готував свою країну до війни з 2008го року, наші обидва післяМайданних Президенти Україну до війни практично не готували. Можна казати про те, що при владі Порошенка ми би краще підготувалися до вторгнення - той та того фракція у ВРУ по менший мірі закликали до виділення додаткових грошей на оборону, але стовідсотково це принесло би вкрай обмежений ефект, зважаючи на весь комплекс дій та бездіяльності, який той демонстрував на постійній основі прибуваючи на посту голови Держави. Ми, цілком можливо, не втратили би території південних областей у  тому об'ємі, який ми втратили на початку повномасштабного вторгнення, але й і не отримали би такі об'єми зброї від союзників, які вибили з них Зеленський та Резніков сумішшю політики нахаб та професійних особистих контактів.  І Порошенко, і Зеленський по сукупності підписали України вирок - вони обидва призвели Україну до того жалюгідного стану, у якому вона зустріла війну. Жоден з них не має ніякого морального права претендувати ані на посаду президента, ані взагалі на збереження себе у політиці. Обидва повинні відповідати політично та кримінально за свої вчинки перед Україною та українцями, бо провина обох у зайвих втратах і людей і територій беззаперечна.  Далі буде.