“Останні десятиліття ХІХ століття були періодом практично тотального російського імперського владарювання в Києві та в навколишніх губерніях. Польський націоналізм як політичну силу паралізували антипольські заходи, які влада запровадила в регіоні після невдалого повстання 1863 року. Український націоналізм був обмежений Емським указом та відступив у домашні й академічні ніші. Соціалістичні рухи, активні у 1870-х роках, втратили більшість активістів, яких заслали або примусили емігрувати. Під час консервативного правління царя Олександра III (1881–1894) адміністративна та культурна інтеграція України та її еліт в Російську імперію тривала. Коли на зламі століття для імперського режиму з’явились нові виклики, Київ став свідком наростання сильного російського націоналістичного руху, готового захищати російську культуру, православ’я й автократичну державу. На передовій боротьби за російську національність у Києві стояла газета «Кіевлянинъ», яку 1864 року заснував Віталій Шульгин. Після його смерти 1878-го виданням керував Дмитро Піхно, чоловік з дивовижною соціальною мобільністю та політичною кмітливістю, який обіймав цю посаду понад три десятиліття. Він зайняв місце Віталія Шульгина і в газетній редакції, і в сімейному житті. Під його керівництвом «Кіевлянинъ» і далі був найважливішим джерелом міських новин до революції 1905 року та основним консервативним виданням після неї. Порівняно з іншими газетами, які з’являлися і зникали, «Кіевлянинъ» залишався вірним своїй консервативній та монархічній позиції, враховуючи адаптацію до нових умов правої російської політики. Після 1905 року родина Піхнів-Шульгиних створила потужну політичну машину, що мала значний вплив у новому напівконституційному режимі Росії. Їхнє особисте життя було незвичним, а іноді відверто скандальним. Вони регулярно порушували моральні та шлюбні конвенції свого часу, водночас відстоюючи легітимістську політику. Професійні успіхи та невдачі Дмитра Піхна були невіддільними від його національно-політичних виборів та родинної мережі. Його специфічний вид аграрного націоналізму виник і з науково-економічної спеціалізації, і з практичного досвіду як власника кількох маєтків на Правобережній України. Під час політичного зсуву 1904– 1905 років Піхно та його послідовники радикалізували своє бачення російської нації, реагуючи на кілька зовнішніх загроз. Під час російсько-японської війни й наступного революційного піднесення «Кіевлянинъ» розпочав потужну контратаку і став авангардом націоналістичного руху, який мав поживний ґрунт в етнічно різноманітному регіоні. Після 1905 року Піхно та його син Василь Шульгин перенесли свій націоналізаційний проєкт з України на велику політичну сцену Санкт-Петербурга. Піхни-Шульгини використовували родинні зв’язки як політичний засіб, перетворюючи політику на сімейний бізнес”.▶️ Більше про політичні інтриги родини Піхнів-Шульгиних читайте в книзі “Розділена династія. Родинна історія російського й українського націоналізмів” → https://bit.ly/4kMJsZZ