Мій любий читачу,

Наші хроніки знову здригнулися: пан Масі Наєм урочисто повернувся до юридичного ремесла — з таким розмахом, ніби не адвокатське свідоцтво поновив, а здійснив історичне повернення на трон, який за ним, на його думку, давно сумував. Оголошення було настільки гучним, що навіть фанфари рейтингів, які зазвичай вважають себе головними трубачами королівства, скромно відсувалися в куток, аби не заважати цьому феєрверку.

Та надмірний тріумф видається дивним — особливо для того, хто все ще йде поруч із довгим, упертим шлейфом минулого.
Цей шлейф, мій любий, настільки запашний, що його відлуння чути навіть у залах, де Масі давно не з’являвся. А попереду вже назріває нова буря — і вона, як кажуть, має властивість зривати фіксатори з будь-яких наспіх причеплених корон.

І поки бурі накочуються, у рідних стінах розгортається зовсім інший спектакль.
Кажуть, пан Крикун-Труш так ревно уявив себе майбутнім володарем дому, що майже роздавав накази, майже формував порядок денний, майже вірив у власну легенду — аж доки повернення пана Масі не змили всі ті «майже» з його амбіційного фасаду. Бо, як ми чудово знаємо, у нашому королівстві немає нічого більш рішучого, ніж власник трону, який повертається додому.

І тепер питання не в тому, хто має сміливість мріяти про владу, а хто здатен чемно посунутися і зробити вигляд, що саме так усе й замислювалось з першого дня.

Юридичний ринок, як завжди, спостерігає, затамувавши подих:, бо ж не щодня бачиш, як герой, що ще вчора позував на балконі королівської зали, сьогодні змушений доводити, що його тріумф має хоча б краплину змісту.

І хоч би як ці драми тішили пліткарів, мій любий читачу, хочеться все ж іншого:
щоб наше королівство, бодай інколи, чуло про реальні перемоги клієнтів, про досягнення, що змінюють долі та ринки — а не споглядало нескінченну, всім давно остогидлу рекламу, яка намагається замінити собою зміст, але успішно замінює лише повітря на шум.

Зажди з іронією і увагою,
Леді Віслдаун