Мій любий читачу, Втім, найцікавіше в кроці пані Олени — це навіть не сам крок, а його контекст. Бо арбітражна спільнота вже бачила подібні «індивідуальні траєкторії». Щоправда, значно рідше — їхні щасливі фінали. Ваша поважна авторка недостатньо стара, щоб помʼятати ті часи, але старожили ринку подейкують, що законодавицею цієї моди стала вельмиповажна пані Ірина Назарова, яка - перейшовши до Астерс з Козьяков та партнери на хвилі своєї слави у справі по реприватизації Криворожсталі - на цій хвилі не довго там протрималась, досить швидко зрозуміла переваги сімейного бізнесу та покинула родину, заснувавши EnGarde. Як і свого часу славно відомий лицар Марченко після розставання з легендарним домом Магістрів. Як так сталося, що партнер, який знався на податках раптом став завзятим арбитром, - історія замовчує. Чому раптом йому перестало бути комфортно під дахом найвидатного в ті часи дому - теж ніхто в голос не говорив. А про що шепотілися за спиною - хто ж з поважних людей нашого королівства до цього прислухається?! Вельмиповажний пан Мартиненко, залишаючи родину Kinstellar, виглядав радше як людина, якій чемно підказали напрямок руху, ніж як архітектор нової імперії. Шановний пан Білоусов після виходу з родини Aequo поки що не запропонував історії, яку хотілося б цитувати. І тут іронія стає майже відчутною. Бо «власний шлях» у нашому королівстві звучить значно переконливіше, ніж потім виглядає на практиці. І саме тому кожен новий такий жест — це не лише про амбіцію. Це ще й про ризик. Але, як кажуть поважні старці нашого королівства, в кінці кінців ризик вийти має бути вищим за ризик залишитися. Це і є мотивацію, що тримає сімейства до купи. В іншому випадку - якщо ризик залишитися перевищує ризик виходу за сімейний поріг - що ще може втримати в сімейному домі? Завжди з іронією і увагою,Леді Віслдаун