🌀 Албанський майстер-клас і травма Орбана: чому Європа більше не купується на «заслуги»
​На геополітичній сцені відбувся чудовий дует. Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас та прем’єр-міністр Албанії Еді Рама публічно поміркували про майбутнє України. І тут Рама — очільник країни, яка реально стоїть першою у черзі до ЄС і має всі шанси зайти туди буквально наступного року — видає пасаж, від якого на Банковій, мабуть, зааплодували: «Те, що обіцяють Україні щодо вступу за стандартними процедурами — це ілюзія; її треба приймати за політичні заслуги».

​Така позиція Рами один в один збігається з філософією Банкової: ми захищаємо східний фланг, ми платимо найвищу ціну, тому закрийте свої фоліанти з реформами й видайте нам квиток за геополітичні заслуги.
​Але в Брюсселі на ці красиві промови лише сумно посміхаються. Бо у євробюрократів досі сіпається око від одного спогаду — Угорщини.
​Європа вже один раз зіграла у гру «приймемо нереформовану країну авансом, а далі вона сама якось одужає». Чим це закінчилося — пам'ятають усі. Роками Віктор Орбан користувався тим, що Угорщина зайшла в ЄС без належних запобіжників. Він роками викручував Брюсселю руки, блокував рішення, шантажував вето й вибивав мільярди на свої потреби.

​Привид Орбана випек у свідомості європейських політиків чітке правило: жодних нереформованих країн у блоці більше не буде. Саме тому Туреччина може сидіти в передпокої ЄС ще хоч сто років, і саме тому до заяв про «вступ за заслуги» в Брюсселі ставляться як до дитячих казок.
​І ось тут ми підходимо до найцікавішого — до «плану Мерца» та реакції Банкової.
​Фрідріх Мерц пропонував компроміс: поетапний вступ України, але без права вето на перехідному етапі. Здавалося б, робоча пропозиція. Адже якщо подивитися на реальну статистику Євросоюзу за останні 15 років, аналіз чітко показує: переважна більшість країн ЄС право вето не використовувала взагалі ні разу. А значна частина з тих, хто ним користався, робили це буквально пару разів за півтора десятиліття і виключно у вузьких національних питаннях.

​Єдиними, хто зробив із вето систематичну зброю шантажу, були два суб'єкти: Віктор Орбан (понад 20 випадків блокування) та консервативний уряд "Права і справедливості" (ПіС) у Польщі (понад 10 разів). Для всіх інших 92% членів ЄС вето — це не щоденний інструмент, а право, яке просто роками лежить у сейфі.
​Але Банкова від пропозиції Мерца категорично відмовилася. Чому?

​Бо для звичайної європейської країни відсутність вето на перших етапах майже нічого не змінює — вони ним і так не користуються. А от для нинішньої владної вертикалі на Банковій право вето при вході в ЄС — це єдиний інструмент збереження нинішньої конфігурації влади.
​Заходити в ЄС без права вето означає добровільно віддати себе під повний контроль Брюсселя: віддати суди, антикорупцію, прозорість бюджету й не мати жодного важеля для зворотного тиску. А от зайти з правом вето — це можливість стати «новим Орбаном», який зможе блокувати будь-які рішення ЄС і вимагати заплющувати очі на внутрішній авторитаризм чи ручні схеми.

ОТЖЕ:
​Гра в «прийміть нас за заслуги й обов’язково з вето» — це не про турботу про майбутнє Європи. Це прагматичний розрахунок: або Банкова заходить в ЄС зі зброєю шантажу в руках, або залишається зовні, розказує про «погану Каю Каллас», вибиває планові транші на макростабільність і спокійно зберігає свою владну вертикаль у нинішньому вигляді.