Це вже редакційна колегія The Washington Post пише — друге провідне американське видання, яке колегіально наголошує, що деескалацію з Росією можна досягти лише з позиції сили. Відповідно замість загравання з росіянами, США мають посилити тиск, щоб кожна ескалація тільки погіршувала становище Москви

...

Російська війна проти України вступає в п'яту зиму, і союзникам Києва все важче стримувати насильство. Їм варто пам'ятати: про деескалацію з РФ можна домовитися лише з позиції сили. Москва намацує слабкі місця. І досі Кремль відчував на Заході справжні вагання.

Ситуація не покращиться, доки це небезпечне враження не буде розвіяне. Кожна російська ескалація має погіршувати становище Москви. Удари по українських містах мають обертатися посиленням тиску на Росію. Атаки на Європу — більшою європейською підтримкою України. Шлях до деескалації має залишатися відкритим, але лише на взаємній основі.

Зазнаючи невдач на полі бою, росіяни ескалюють одразу у двох напрямках. В Україні вони посилюють удари по містах та інфраструктурі. Кремль сподівається, що тероризування цивільних дасть те, чого не змогла домогтися російська армія, — зламає волю країни до опору.

За даними українських посадовців, лише за минулий тиждень Росія випустила понад 2 200 ударних дронів, близько 1 650 авіабомб і 38 ракет. У понеділок серед дня Росія вдарила по будівлі Національної академії наук у центрі Києва. Загинули щонайменше двоє людей. Уражено медичний заклад. На вихідних російські дрони атакували продуктовий ринок — двоє загиблих.

По всій Європі з російськими спецслужбами пов'язують диверсії та інші операції. Їхня мета — переконати європейців відмовитися від підтримки України. За даними німецької влади, минулого місяця РФ ледь не підірвала український вантажний літак в аеропорту під Лейпцигом. Атака не вдалася, але могла спричинити масові жертви.

Водночас у відповідь на все безрозбірливіші удари по цивільній інфраструктурі Україна переносить війну вглиб Росії. Українські сили б'ють по нафтових і оборонних об'єктах за сотні кілометрів від кордону. Після атаки 20 вересня московський НПЗ зупинив переробку. Для багатьох росіян у містах війна була чимось далеким. Тепер це не так.

Україна намагається підвищити ціну ударів по своїх містах, а Росія лише нарощує тиск. Захід — і особливо адміністрація Трампа — раз у раз помиляється, вважаючи, що перебуває поза цим циклом ескалації. Російська агресія надто часто спонукала Захід до чергового пошуку переговорів, а не до відповідного тиску. Тепер, коли Москва перевіряє, яке насильство їй зійде з рук на європейській землі, США вже не можуть бути в стороні.

Європейці все краще це усвідомлюють і намагаються адаптуватися. У понеділок міністри оборони ЄС обговорювали нові механізми реагування на російські гібридні атаки. Генсек НАТО Рютте минулого тижня дав зрозуміти, в якому напрямку можуть рухатися ці дискусії.

Якщо ви справді хочете подати росіянам сигнал у відповідь на кожен гібридний інцидент», то відповідь — «більше підтримки Україні», – сказав він. Президент Франції, говорячи про Лейпциг, висловився в тому ж дусі.

💬 Сама суть стримування полягає в тому, щоб не розкривати, що ми робитимемо, — сказав Макрон. І попередив, що дії РФ «не залишаться без відповіді».

На жаль, президент Трамп у неділю подав протилежний сигнал. Він заявив, що порадив президентові України «збавити оберти» з ударами по російських НПЗ. А саме ці удари починають змушувати Москву платити ту ціну, яка здатна стримати її безрозсудність. Значно кращим сигналом від Трампа було б попередження, що якщо РФ не зупиниться, США дозволять Україні робити більше.

У Вашингтона є способи посилити тиск. Кампанія адміністрації проти фінансових установ Ірану може стати зразком: треба бити по російських банках, іноземних установах, що з ними працюють, і посередниках, які пов'язують воєнну економіку Росії зі світом. Такий тиск не має на меті змусити Путіна просити миру. Мета скромніша — показати Москві, що ескалація погіршує, а не покращує її становище.

Джордж Кеннан зрозумів цю закономірність ще 80 років тому. 1946 року в документі, що увійшов в історію як «довга телеграма», він писав, що радянська влада «надзвичайно чутлива до логіки сили». Натрапивши на рішучий опір, зауважував він, вона зазвичай відступала.

Путін знову намацує межі. Найкоротший шлях до деескалації — переконати його, що він нарешті знайшов ту межу, за якою Захід не поступиться.