Ситуація в Малі – це початок зачистки усієї Франсафрики від російського впливу. Але для місцевого населення все це лише зміна напрямів експорту золота з Малі та урану з Нігеру – не більше. Питання лише у форматі неоколоніалізму: російського чи західного. Простими словами, хто стане бенефіціаром місцевих ресурсів шляхом контролю національних політичних еліт. Місцеве населення нічого не отримувало від видобутку природних ресурсів, що за французів, що за росіян. Але тут спостерігаються й значніші тенденції. Події у Франсафриці – це повторення сирійського сценарію. З початку нульових для контролю за своєю сировинною периферією у вигляді країн, що розвиваються, Захід робив ставку на "демократичні уряди", які скидали місцеві "сувереністські диктатури" в ході "народних, вуличних революцій". Але виявилося, що такі нові еліти, які складаються з випускників двотижневих літніх курсів у Гарварді чи Оксфорді, приходячи до влади, не можуть її утримати. Це призводить до того, що такі країни стають частиною експансії РФ та/або Китаю. Тому Захід зняв білі рукавички і почав робити ставку не на випускників літніх гарвардських курсів, а на випускників літніх військових польових таборів, тобто на релігійних фундаменталістів або на націоналістів. Наприклад, Близький Схід: курди – націоналісти, Хайят Тахрір аш-Шам – фундаменталісти. Франсафрика: туареги – націоналісти, Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» (JNIM) – фундаменталісти. До речі, і ХТШ у Сирії, і JNIM у Малі – це "уламки" Аль-Каїди. Тобто ставка не на грантових "задротів", а на хлопців із непростою долею. По суті, Захід формує кілька націоналістичних і фундаменталістських буферів у Північній Африці та на Близькому Сході як "вовки війни" для стримування РФ і Китаю. "А як це узгоджується із гуманітарною ідеологією ЄС"? - Запитайте ви. "А ніяк", - відповім я. Прагматичний інтерес безпеки виявився для Європи важливішим за права африканців і сирійців.(Олексій Кущ)