Невже…Я міг би, звісно, пожартувати, що цей текст написав ChatGPT — делегувати навіть власне прощання беземоційній машині (а потім ще пів року обговорювати в директах стиль її письма якось дуже підкреслює дух часу). Але, на жаль чи на щастя, це все ще я. Людина, яка надто довго думала про моду, людей, інтонації, несправедливість, чужі і власні амбіції, власні образи і те дивне, невгамовне бажання пояснювати світ самому собі. Навіть сам вичитав текст, уявіть!КФЛ ніколи не був лиш про моду. Мода тут працювала як декорація: хтось нервово поправляє рукав жакета, хтось виходить із показу в сльозах, хтось вдає байдужість, а хтось надсилає анонімний лист про людину, з якою через дві години питиме просекко на відкритті поп-апу. Всі живуть. Всі грають ролі. Всі трохи смішні. Всі дуже справжні.Для мене КФЛ був вправою: на письмо, спостереження, редактуру власної злості. На спробу розібратися з моєю головною проблемою: “я і світ”. Мені довго здавалося, що існує якась об’єктивна справедливість, яку можна відкопати, якщо достатньо уважно дивитися на індустрію. А потім виявилося, що мода, як і життя, значно більше тримається на контексті, оперативності, особистих симпатіях, страхах, випадковостях (і дуже погано-влучному таймінгу).Тож я ніколи не любив стерильність. Вона майже завжди пахне фейком. А фейку в моді й без мене вистачало. В рамках КФЛ люди могли бути токсичними, незручними, несправедливими, смішними, зарозумілими, іноді відверто неприємними. Мені це здавалося чеснішим за безкінечне полірування власної репутації до стану пластикової поверхні.Єдине правило “журналістських стандартів”, яке я ніколи не порушував — анонімність джерел. Ви навіть не уявляєте, скільки людей надсилали “викривальні листи”, а потім щасливо обіймалися з тими, кого самі ж і “здали”… Мода все-таки дуже тілесна індустрія. Тут зрада відбувається красиво!Дякую рекламодавцям. КФЛ ніколи не був по-справжньому комерційним проєктом. Це була занадто емоційна конструкція для стабільної монетизації. Але я не забуду моментів, коли рекламні гроші буквально допомагали триматися на плаву в дуже непрості часи. Я завжди був вдячний людям, які розуміли: вони підтримують не просто канал, а живу, нервову, не завжди зручну авторську інтонацію.Дякую і тим, хто знаходив у собі сили говорити (а часто ще й працювати) зі мною не через пости, а напряму. Бо за будь-якою індустрією стоять живі люди — часто втомлені, значно складніші й цікавіші, ніж здається збоку. Ці взаємодії навчили мене не лише помічати чужу правоту, а й не поспішати з вироком. А це, мабуть, важливіше.Окремо дякую каналам, які з’явилися після. Тим, хто писав про моду інакше, голосніше, смішніше або делікатніше. Це прекрасно. Бо мода — це індустрія, де має бути весело. Її треба розігрувати. Менше боятися виглядати «неправильно». Навіть якщо комусь зі сторони це здається катастрофою. Особливо якщо комусь зі сторони це здається катастрофою.І ще одне. Я хочу попросити вибачення у тих, хто після появи на каналі вирішив ображатися роками в монолозі. Мені шкода, якщо якісь тексти ранили сильніше, ніж я усвідомлював у моменті. Хочеться вірити, що колись ми все-таки зможемо сісти за кавою і поговорити — не через чужі перекази, скріни й інтонації «мені передали», а нормально. Очі в очі.КФЛ був продуктом дуже конкретного часу. Інтернету, який ще вмів бути камерним. Моди, яка ще не перетворилася остаточно на контентну ферму. Мене-людини, якій потрібно було весь цей хаос кудись вивантажувати, щоб не задихнутися від нього всередині.Я щиро люблю цей проєкт. Бо, подобається це комусь чи ні — це теж я. На той момент і в тому контексті.А все, що є нами по-справжньому, ніколи не зникає остаточно. Воно просто змінює форму. Як шум після вечірки. Як запах парфуму на шарфі. Як світло у вікнах, повз які ти колись дуже поспішав — і раптом зупинився подивитися востаннє.КФЛ припиняє своє існування.Ярослав ЛерманPSВи можете слідкувати за мною в Threads, ну чи в інсті.