День Дніпра. Знаєте, з віком починаєш інакше ставитися до свого міста. У дитинстві воно просто є. Ти не обираєш його, багато про нього не думаєш. Просто маєш дім, двір, школу, друзів. Якісь улюблені місця. Потім починаєш бачити недоліки. Порівнювати з іншими. Злитися на те, що тут не зроблено, хоча давно могло бути. Думати, яким Дніпро міг би бути. Сваритися на міську владу. Потім намагаєшся щось змінити. Хочеш зробити щось добре для міста та людей. Я особисто дійшов до цього етапу - особистої відповідальності. А потім почалася війна, і все це довелося відкласти вбік. Бо щоб щось змінювати вдома, спочатку треба захистити свій дім. Ми все ще на цьому етапі. А ще, напевно, за ці роки я ще краще зрозумів одну просту річ. Місто - це не будинки, дороги чи мости. Це люди, яких ти зустрічав тут усе життя. Однокласники. Сусіди. Друзі. Люди, з якими колись працював. Вчителі. Таксисти. Боти Філатова)А тепер ще й тисячі дніпрян, яких війна розкидала по всій країні. Ось із цього насправді і складається Дніпро. Нас всіх. Ми всі велика сімʼя. А за сімʼю треба стояти горою)… Любий Дніпро. У цей день хочу побажати тобі двох речей. Перше. Протриматися до дзвінка гонгу останнього ранду бою. Він обовʼязково буде. Друге. Гідного майбутнього і розвитку, на який ти заслуговуєш. По першому, протримаємося)І обовʼязково будемо боротися за друге. Бо ти вартий того, щоб за тебе боротися. З Днем міста, рідний.