Про межі 💛

Знайоме відчуття, коли погоджуєтесь…а всередині вже трохи стискає?— «Можете допомогти?»— «Вам же не складно?»— «Ви ж не проти?»І ви відповідаєте:«Так, звісно…»А потім ловите себе на думці:«Навіщо я погодилась?..»І справа не в людях. І навіть не в самому проханні. Справа в тому, що дуже часто мизраджуємо себе в маленьких “так”. Бо незручно відмовити. Бо хочеться бути хорошою. Бо є страх, що якщо скажете “ні” — вас не зрозуміють або віддаляться. І тоді виходить дивне відчуття:ви ніби поруч з усіма…але трохи не поруч із собою. І саме звідси приходить втома. Не від життя. А від того, що ви постійноживете не в своїх межах.

І знаєте, що може змінити дуже багато? Проста фраза:«Я не можу» або«Мені зараз не підходить»

Без довгих пояснень. Без виправдань. Без внутрішнього “ой, може все ж погодитись…”Спочатку це незвично. Може бути трохи страшно. І навіть трохи винно. Але потім з’являється інше відчуття —полегшення.

Бо в цей момент ви стаєтена свій бік.

💛 І якщо зараз це складно — це нормально. Нас цьому не вчили. Але цьому можна навчитися. Ми поруч.