Лучано Спаллетті три години розмовляв з Tuttosport.

Найцікавіше:

«В Ромі я тренував вболівальників. В Наполі – місто. В Інтері – традиції. В збірній – народ. В Ювентусі я треную менталітет. Це історія футболу. Тут є стиль Ювентуса". Це не лише бурхлива емоція. Це радість, гордість і відповідальність – почуття, які ніколи мене не залишають. Тут всього занадто: перебільшений смуток і нестримне щастя. Ти маєш жити не лише футболом, а Ювентусом. Ми змагаємося з власним рівнем, а не з іншими. Наш клуб є синонімом футбольної досконалості, тому інтерес до нас – глобальний».

«Бути тренером Ювентуса – це щось величезне. Надзвичайно величезне. Робити те, що тобі подобається, – це свобода, бути щасливим, роблячи це, – любов. Звичайно, відповідальність тут надзвичайно висока. Нам буде складно, але я охоче беру на себе це завдання. Тут я почуваюся щасливим і вільним».

«Мене не люблять? Коли я повертався додому, брат дивився на мене й кричав: «Чудово, ми всіх дратуємо – тобто, ти робиш свою роботу ідеально». Я намагаюся ніколи не забувати цього уроку, цієї радості від того, що ти йдеш назустріч зневазі. Бо лише прийнявши той факт, що тебе можуть зневажати, усвідомивши, що неможливо подобатися всім, ти стаєш вільним бути собою».

«Тренер має створювати легкість, але головне – футболісти. Їх потрібно об’єднати й змусити всіх мислити в одному напрямку. Не можна просто механічно скласти докупи окремих гравців – треба витягнути з них щось додаткове».

«На кого я як тренер вплинув найбільше? Назву кількох, які найяскравіше залишилися в пам’яті: Пісарро в Удінезе, Лоботка і Кварацхелія в Наполі, Салах у Ромі та Канселу в Інтері».

«Футбол складний чи простий? Лише глибоке знання футболу робить речі простими».

«Кожна дія Їлдиза – витвір винахідливості. Він той, хто ламає систему: навіть сам не знає, що зараз зробить. Починає атаку, але не має заздалегідь визначеного плану. Навіть якщо ти добре його знаєш, його не перехитриш: у його винахідливості є божевілля».

🌐 ДжанлукаЛападула