Продовжую писати свій курс з історії моди й паралельно ділюся з вами цікавими фактами.

У 1988 році всемогутній артдиректор Condé Nast Александр Ліберман попросив Пітера Ліндберга показати, якою він бачить сучасну жінку. Фотограф зібрав на пляжі Санта-Моніка шістьох молодих моделей — Лінду Євангелісту, Крісті Тарлінгтон, Татьяну Патіц, Карен Александер, Естель Лефебюр і Рейчел Вільямс — та одягнув їх у прості білі сорочки. Замість традиційного для 1980-х beauty-образу в стилі серіалу «Династія» — з блакитними тінями й залакованим волоссям — команда зробила ставку на максимальну природність.

Замість гламурних богинь на фотографіях були живі дівчата, які сміялися й обіймалися.

Головна редакторка американського Vogue Грейс Мірабелла фотографії відхилила. Що, загалом, не дивно: пані Мірабелла любила начоси, яскравий макіяж і масивні прикраси.

На щастя, того ж року до редакції прийшла Анна Вінтур, яка переглянула забраковані знімки й розгледіла в них майбутнє fashion-фотографії.

Так на сторінках Vogue з’явилася знаменита серія White Shirts — одна з робіт, що змінили уявлення про красу наприкінці XX століття. Згодом Вінтур назвала цю фотосесію однією з найважливіших фотоісторій десятиліття. Адже вона зафіксувала зміну епох і народження феномену супермоделей.