Сьогодні 123 річниця з дня народження Володимира Горовиця. Його називали «Сатаною за клавішами» та «Королем фортепіано». Він отримав 25 премій Grammy та 45 номінацій.

На відео — фрагмент його так званого легендарного концерту в Москві 20 квітня 1986 року. Він залишився в історії, як «повернення Горовиця до СРСР вперше за 61 рік».

Та справжньою Батьківщиною піаніста була Україна. Саме в Києві він народився, жив, вчився в консерваторії. А в 1925 році поїхав на гастролі за кордон і не повернувся. Ясно чому.

Після еміграції Горовиць категорично заявляв, що не повернеться. Його мати померла 1929 року, батько був репресований і загинув у засланні, брати теж загинули, а сестра Регіна, теж піаністка, залишилася в Харкові.

Горовиць роками намагався допомогти їй виїхати до США, але безрезультатно. Вона померла у 1984 році — за два роки до його концерту в Москві.

У січні 1986-го, коли Горовиць оголосив про поїздку до СРСР, він сказав:

«Перед смертю я хочу побачити країну, в якій народився. Але я не хотів їхати додому як турист. Я хотів грати».

Цей приїзд стався у межах американсько-радянської культурноі угоди. Втім, до Києва він не доїхав. Очевидно, не просто так. Натомість із Харкова до Москви на його концерт приїхала донька Регіни з чоловіком.

У дитинстві Горовиць мріяв стати піаністом. Ця мрія здійснилася. На відео він виконує «Мрії» Роберта Шумана — сьому п’єсу з циклу «Дитячі сцени».

І є в цьому щось особливо трагічне: дитячу мрію він здійснив, а інша — вже дорослого чоловіка, повернутися додому й побачити усю свою родину, — так і залишилася нездійсненою.