Ми всі виросли в різних куточках України. І багато хто — там, де все культурне середовище було під російським впливом. Російська мова, книжки, фільми, музика.Російська культура — це не хаос, це система. Вивірена, гнучка, побудована століттями. Вона зростала з монастирської ідеї «третього Риму» — і перетворила її на реальність, яка вбиває. Людей. Дітей. Міста.Українська культура — парадоксально — була частиною цієї імперської машини. Наші теологи, інтелектуали, митці живили її, створювали їй форму, мову, і навіть назву. Але в результаті — нас не визнали співтворцями, нас поглинули.Сьогодні українська культура — не просто пам’ять чи традиція. Це безпека. Клей, який тримає нас. Простір, де зберігається сенс.Але держава все ще не ставить культуру в пріоритет. Це не головний фактор у політичних рішеннях. Це радше пісочниця для проєктів і звітів.А має бути навпаки.Бо культура — не декор. Це фундамент. І в час війни вона потребує в десятки разів більше підтримки, ніж отримує. Бо іноді тримає лише вона.