«Чому “це не моя справа” – міф, який продовжує шкоду»

Фрази «це не моя справа», «не втручайся» або «це приватне життя інших» часто сприймаються як прояв тактовності та поваги до чужих кордонів.

Але що відбувається, коли всі залишаються осторонь?
Дослідження соціальних психологів Бібба Латане та Джона Дарлі показали: у присутності інших людей відповідальність за реакцію на проблемну ситуацію може ніби «розподілятися» між усіма. Кожен очікує, що діяти має хтось інший, а в результаті не діє ніхто.

Так формується культура мовчання.
Якщо образливі вислови, контроль, приниження чи виправдання насильства залишаються без реакції, мовчання може створювати хибне враження, що така поведінка є прийнятною. Але не втручатися не означає залишатися байдужим.

Ми можемо не знати всіх обставин ситуації, але можемо:
🔍 не підтримувати токсичні вислови та «жарти»;
🔍 не перекладати відповідальність на постраждалу людину;
🔍 приватно підтримати того чи ту, хто зазнає тиску;
🔍 за потреби – допомогти звернутися по професійну або іншу необхідну допомогу;
🔍 пам’ятати про власну безпеку та не втручатися безпосередньо, якщо це може її поставити під загрозу.

Для спільноти ДВНЗ «ПДТУ» важливо формувати середовище, у якому повага та безпека - не приватна справа, а спільна цінність.
Не мовчимо там, де потрібна підтримка. Не нормалізуємо те, що завдає шкоди. Ламаємо стереотипи та змінюємо норми.

Інформаційний матеріал підготовлено в межах співпраці Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні та ГО «Асоціація Амбасадорок України» за підтримки Норвегії. Думки, погляди та рекомендації, викладені в цьому продукті належать авторам/-кам і не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, ГО «Асоціація Амбасадорок України» або Норвегії.
#ПДТУ #ЦеЩеНеЛюбов #SafeCampus #ТвояДумкаВажлива