12 років тому наш світ здригнувся і більше вже ніколи не був таким, як раніше.107 героїв Небесної Сотні кривавою лінією позначили відлік новітньої боротьби за незалежність України.Вони не знали напевно, що за ворог чекає попереду і хто підхопить їхні знамена. Але стали на боротьбу за свободу, гідність та незалежність і через те загинули. Адже це саме те, чого росія ніколи не сприйме і не зрозуміє. І тому страшно боїться.Жертва була страшною, але не марною. Поки росіяни поспішно намагались нівелювати жертовність Небесної Сотні і вигадували зі слова "свідомість" лайку, все більше українців розуміли, з ким ми живемо поруч. Тотальній більшості полуда з очей спала в момент повномасштабного вторгнення. Але провісниками сьогодення були саме ті страшні години на Інститутській.Пам'ятайте, що Небесна Сотня – це не безликі герої, а сини, брати, чоловіки, друзі, кохані. Вони не з бронзи і мармуру, вони живі і теплі, такі ж, як ми. Вони вчилися, гуляли, сумували і сміялися поруч. Жили своє життя, але не змогли стояти осторонь.У цей день ми не тільки згадуємо болюче минуле і вшановуємо їх. А й маємо нагадати собі, що наша свобода – це не абстрактне слово в книзі. Рахунок за неї всесвіт виставляє кров'ю та потом таких же живих людей. Але тепер – на фронті, у госпіталях, у тихій допомозі тилу.Тож тримаємось одне за одного, пам'ятаємо і боремось. У тому числі для того, щоб ми взагалі мали свободу пам'ятати.