«Здавалось би, що-що, але соняшник, екзотичну квітку, завезену до ботанічних парків європейських монархів із північної Америки, українцям довго було не здолати. Заокеанська, королівська, елітарна, ця рослина довго не мала шансів увійти як до українського фольклору, так і до візуальної історії. Стартували питомо наші зображення соняшника пізно, з портрета середини ХІХ століття невідомої молодої дівчини у вишиванці й із разками коралів, яка тримає корзинку зрілого соняха та витягає з нього зернята. Жодного символізму, цілком прозаїчно: збирається лузати насіння. Увести цю рослину, яку садили попід тинами (що засвідчують мальовничі етюди багатьох пейзажистів кінця ХІХ століття) і в центральній, і в західній частині України, до пантеону символів, вдалося Михайлові Жуку й Георгію Нарбуту на початку ХХ століття. Великі знавці квіту, вони умістили соняшник поряд з чорнобривцями й кетягами калини, та в підрадянські часи як усю їхню творчість, так і ці зображення забороняли, а потім неохоче показували публічно. Майже так, як і знаменитий кадр із фільму Олександра Довженка «Земля» 1930-го, де оператор Данило Демуцький показав героїню на тлі високого неба поряд із соняшником, що ніби повертає свою пишну голівку вслід за чистою жіночою вродою. Стрічка стала європейською сенсацією, її візуальну мову почали цитувати світові режисери, але її заборонили в СРСР наступного ж тижня після виходу на екрани аж на 40 років.»- зі статті Діани Клочко «Наші трагічні і життєствердні соняхи» для видання Український Тиждень.На фото комплект прикрас з жовтого золота, покритий чорним родієм Квіти сонця від ужгородського ювелірного бренду kochut. Більшість прикрас майстри створюють повністю вручну, що робить їх абсолютно унікальними.Підписатись на Паляницю Написати автору