Всюди чути кричить божевілля. Потопає у ньому весь світ. У могутності свого безсилля,До провалля все швидше біжить. Божевілля, розпуста, сваволяСліпота, глухота, темнота… Люди кинувши правду додолу,Розтоптали кохання Христа. І нема вже нічого святого,Кров душі продають на розлив. Відвернувшись від Бога живого,Служать ідолам мертвим своїм. І невже не болить твоє серце,І невже не щемить в глибиніКоли синіх небес безкінечність,Заглядає у очі твої? Небеса тебе кличуть додомуНебеса…небеса…небеса… Тільки там відпочине від втомиТвоя зморена в світі душа. Чи забуде дитя свого батька? Чи відкине обійми його? Чи піде по підтинню скитатись,Залишивши домашніх тепло? О, дитино, ти так заблукала,Серед темряви зла і гріха,Ти тікала, від себе тікала. Ти тікала від свого Отця. Але де б не була ти у світі,Ти ніколи в житті не втечешВід ясної, ясної блакитіТаємничих, глибоких небес. Ти забула свою батьківщинуІ в чужій, непривітній земліТи у рабстві своєї гордині,Ти у рабстві своєї брехні. І непослухом ранячи Бога,Непомітивши Батьківських сліз,Ти ішла до загибелі гордо,Полюбивши неправду та гріх. І хто може від смерті звільнитиІ тобі дарувати життя? Тільки Той, Хто тебе полюбивши,Помирати пішов на хреста. Тільки Той, Чиї руки пробиті,Обійняти хотіли б весь світ,Може серце любов’ю зігріти,Розтопивши теплом Своїм лід. Знай, Господь тебе любить нестримно. Він шукає тебе у пітьмі. Не втикай від Батьківських обіймів,Що спасіння дарують тобі. Зупинись, спробуй серцем відчутиСпробуй духом відчути її. Ту Любов, що розп’ята й забута,І зневажена там, на хресті. Знай, Господь не забуде ніколиКоли ти вже забула давно,Він так прагне, щоб поклик любовіВсе ж долинув до серця твого. Дні летять, наче шквал жене хвилі. І в бурхливому вирі життяТобі ніколи очі безсиліПідвести до святого хреста. Тобі ніколи глянути вгору,Щоб побачити неба блакить. А воно тебе кличе додому,А воно тебе кличе щомить. Знай, Господь тобі зараз говорить,Він дає тобі руки Свої. Вибирай, хочеш рабства, чи волі? Він дає вибирати тобі. Автор невідомий.