Благоговійно, вдячно, у сльозахДуша моя приймає це причастя,Щоб світові насмілитись сказатьПро це блаженство — це найвище щастя.Блаженство — мати частку із Христом,З ним пережить Розп’яття й Воскресіння.Про це не вміє розказать ніхто — Слова всі перед Логосом безсилі.Як лицемірства ница висотаВ обличчя іронічно зазирає —Я відчуваю дотик рук Христа,Мов теплий відблиск втраченого раю.Він Своє тіло на хресті ламавЗа кожного, хто й крізь тисячоліттяІм’я Його покличе. І щоб мав Ту благодать, якій не обміліти.Він — та Лоза, що радістю цвітеІ гроном виноградним достигає.Святою кров’ю Він стікав за те,Щоб на стежину повернуть до раю.Я на Голгофу повернусь не раз,Бо тут мій Бог життя віддав за мене.В туманах бруду сяє ця гора —Моє спасіння й вічності Знамення!Усі шляхи ведуть мене сюди —З усіх доріг душа до Тебе лине.Тут мій ковток живлющої водиВ пустелі духу і злодійств невинних.Спішу до світлих Божих берегів —Усе земне минає. Все минає.Своїх благословляю ворогів,Благословляю. А не проклинаю.Щоб примиритись і усім простить,Молитву мовить чистими устами.Схиліть коліна в істині простій,Що, може, день цей на землі — останній.З далеких і близьких лечу краївХай тіло немічне — та дух незламний,Щоб мати частку з Господом моїмВ небеснім Царстві — за Його столами. Ольга Чорномаз