Ще одна біографія може піти в утиль? Екс-очільник СБУ Василь Малюк особа дуже контраверсійна. Він атакував і звинувачував без суду Червінського й той зараз судиться проти Малюка. Але й запам'ятався першими після Баканова заходами проти московської армії в рясах, операціює "Павутина", тим, що розвинув чисто бойові підрозділи СБУ з управління дронами, які, на відміну від СБС Броуді, б'ють не по потішних, а по реально бойових цілях. Та й інше. І зараз Zейло сватає Малюка очолити держзаколот у місті Києві та захопити владу замість обраного людьми міського голови Кличка. Попри те, що до управління містом генерал СБУ, як я до балету.

Погодиться чи таки вистачить мужності відмовити? Не знаю. Але просто певної миті навіть хороші біографії закінчуються великою ганьбою...
========
А я вам тут зараз розповім одну бувальщину. Саме з моєї подачі вона колись стала не надто поширеним, але реальним анекдотом. Це сталося, коли ще неймовірно давно ми з родиною відпочивли на півдні Італії в Калабрії на кемпінгу біля руїн знаменитого давньогрецького міста Сібарі (звідти й пішло "сибаритство"). Раз я сам виїхав на оглядини одного маленького містечка в горах і тупо заблудився: карти й реальні дороги цілковито не співпадали. Зупинився розпитати біля столика, де зовсім біля дороги обідали старий італієць з дружиною (там так люблять, навіть на дорогу можуть столи винести.

Дідусь уже підхмелів і ледь не силою посадив мене пообідати з ними й випити винця. Моя італійська й тоді була слабенька, але якось поспілкуватися міг. І коли я запитав, як проїхати туди то, він став мені доволі бурхливо і зі сміхом розказувати знамениту в Калабрії історію про тамтешнього дона. Там було стільки міміки й жестів, що й мову не конче було знати. А я потім переробив це вже в дотеп від першої особи й так само давно його опублікував у нас, як напоумлення декому... Отже:

Старий дон з маленького містечка ображено розповідає внукам сумну історію своєї слави та її падіння:
Я був героєм першої світової, обирався до ради комуни і навіть раз до провінції. Воював у другій світовій війні. Отримав нагороди від Дуче, а потім від американців. Узяв під контроль усе містечко й правив ним на славу та на користь землякам. Мене всі шанували, кланялися на дорозі, йшли до мене, як до судді, сам губернатор мав за честь запрошувати мене до себе на пораду... І все йшло гарно й чинно, і так би я й увійшов у історію, як поважний і статечний чоловік... Але ж смикнув мене дідько після пляшечки ґраппи підкрастися ззаду до тієї кози...

===
То Малюку б задуматися, бо пропозиція Zеленського — це і є ота коза поважного, але збезчещеного італійського дона. Один раз не зважився сказати "ні" сцарьку і вся біографія козі під хвіст... Запам'ятають лише те, що ти козолуп, тільки гірше - у політичному й суспільному сенсі...