Посилання на вечірній сюжет у мене на ютюб-каналі: "Спокійно, світової війни не планують. Трамп щоки повіддував перед генералами. Але що з того Україні?" Запрошую:https://www.youtube.com/watch?v=Ryt63bWMYcc===Оскільки я ще не зовсім відійшов від хвороби, то сил братися за масштабніші теми, яких також пару зібралося, не мав. Вирішив вибрати щось дрібне, епізодичне та легке із моєї сфери – міжнародної політики. Хотілося одного, а вийшло по іншому. Тема, яка через провокативних експердів та бльохерів, що гучними заголовками роздувають собі популярність, трохи здійняла пристрастей у стилі «Вай-вай! Трамп зібрав генералів – буде третя світова!» - коли та зустріч відбулася, раптом майже зникла з нашого інфополя. Бо нічого пророкованого там, звісно ж, не сталося. Коли мають починати війну, то збирають не 500, а 10 генералів. А дарма, бо там засвітилися й деякі цікаві для нас тенденції. От я й думав, що зроблю про це незвичний міні-сюжет хвилин на 15-20 і піду далі лікуватися. А воно одне за друге зачіпалося – вийшло, як завжди…А головне, я ж, коли говорю про США, не можу не розповідати про Україну. От і тут так вийшло. Переказувати сюжет сенсу нема, головне, що з нього випливають пару важливих для нас висновків. Більшість із них не надихають. Найперше – це дрімуче невігластво у міністра оборони США та не набагато кращий рівень і в самого президента. А це найпотужніша країна світу, яка єдина має механізми й важелі, щоб стримувати сили зла на планеті. Але з таким підходом… І я жахаюся від думки, що божевілля може передаватися повітряно-крапельним шляхом. Бо я ж пригадую політику Трампа і його ставлення до армії ще до спілкування із Зеленським… А зараз у нього й шефа Пентагону деякі замашки аж до болю знайомі з нашої української гіркої дійсності. От лише з Америкою нічого поганого у підсумку не станеться, хіба міжнародний авторитет і довіру втратить на якийсь час. А з нами вже відбулося найжахливіше.Але є й інші висновки. Про якусь аж інтимну психологічну залежність Трампа від думки пуйла, про його цілковиту неготовність застосувати хоч якісь засоби тиску. Лише оте дитяче: «Він мені не сподобався, я розчарований і ображений…» Цей підхід знову аж надто чітко прозвучав на зустрічі з генералами. Ще з мови Трампа майже повністю зникла Україна. Хіба трошечки, як об’єкт чужої політики. І це перед військовими, яким задавався певний тренд. І мало ж там бути хоч щось, окрім вимоги аполітичності! Провал геополітичного мислення… Згадалося в нашого вироку: «Мені нема часу мислити стратегічно». От і нам бумерангом прилетіло – Трампу теж нема часу мислити про стратегічні інтереси, в яких замішана Україна, він шукає лише лояльності й розказує якісь історії про алкаша мєдвєдєва та «паперового тигра» пуйла. Там у нечисленних згадках, коли хіба сама назва України виринала, усе геть не надихало.А що ж позитивного? Усе ж таки проскочило заперечення нью-йоркської доктрини зречення. Хоча дуже непереконливо, але те «Та нічого, думаю, ми це владнаємо як слід», - таки дещо міняє згубну парадигму навіяну роздуванням щік Зейла в Нью Йорку. Я й передбачав, що в пам’яті старіючого Трампа свіжі оцінки й емоції затримуються ненадовго. Тож, вікно можливостей ще не закрите. От лише постукати в нього й не наробити шкоди, від укрвлади нема кому…