#київпамʼятає

Михайло Геннадійович ГОРЯЙНОВ
22 червня 1976 – 2 червня 2015

ВІЙНА ЯК ПОКЛИКАННЯ
Розвідник, морський піхотинець, офіцер честі. Життєвий шлях Михайла Горяйнова – це шлях служіння без галасу, з любов’ю як свідомим вибором. Він мав усе й віддав усе. Його слово, погляд і приклад не згасають, адже любов до Батьківщини, побратимів та істини не помирає.

Михайло Горяйнов народився 22 червня 1976 р. у Краматорську на Донбасі, де жили його численні рідні. З дитинства знав, що таке гідність і відповідальність. У ньому поєднувалися постійність каменю та жива теплота джерела. Із притаманною йому серйозною усмішкою казав: “Я народився в день початку Вітчизняної війни – війна моє покликання”.

Вибір військового шляху був для нього природним. Після школи без вагань вступив до Київського інституту сухопутних військ на факультет розвідки. Згодом служив на острові Майський у складі легендарної частини морського спецназу.

У 1998 р., маючи звання старшого лейтенанта, Михайло був змушений залишити армію – ті часи болісно вдарили по країні та війську. Проте він не порвав зв’язків із побратимами й не зрадив присязі. Допомагав, підтримував і залишався поруч у найважчі роки, коли віра в армію слабшала, а гідність була єдиним, що лишалося.

У цивільному житті Михайло зумів реалізувати себе без компромісів із совістю. Став директором департаменту Фонду державного майна України, державним службовцем 3-го рангу. Був принциповим і глибоко моральним професіоналом. Йому довіряли, його слухали, з ним радилися.

Здавалося, Михайло знайшов рівновагу: робота, дім, родина, друзі, свобода. Та коли в Україну прийшла війна, він не зміг залишитися осторонь. Його дім став прихистком для трьох родин із Донбасу, а сам він не міг позбутися тривоги за долю країни. Загибель побратимів – Олексія Зінченка та Юрія Олефіренка – стала точкою неповернення.

Михайло добровільно зняв із себе “бронь”, яка його захищала, й повернувся туди, де на нього чекали побратими, – до 73-го морського центру спеціального призначення. Він знову став до війська, повернувшись до своїх.

2 червня 2015 р. Михайло загинув поблизу села Набережне Донецької обл., прикриваючи відхід своєї групи. Завдання було надзвичайно небезпечним – знищити ворожий мобільний міномет, з якого обстрілювали цивільних. Завдання виконали, але Михайло не повернувся. До останнього він залишався вірним своєму обов’язку та Україні.

Михайла поховали в селі Гнідин на Київщині. Його портрет розміщений на Стіні пам’яті в Києві, а в Краматорську на його честь назвали вулицю. Ім’я Михайла Горяйнова носить і морський буксир, який із 2017 р. працює в порту Очакова.

Нагороди та відзнаки:
• медаль “За оборону Маріуполя” (посмертно) 
• орден Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) 
• орден “Народний Герой України” (посмертно)

© З Книги пам’яті полеглих киян у російсько-українській війні, виданої за ініціативи Київ Мілітарі Хабу й Департаменту суспільних комунікацій КМДА. Упорядниця: Віта Титаренко

Київська міська державна адміністрація
Марина Хонда
Департамент суспільних комунікацій КМДА

#Книга_памяті #Київ_памятає #Київ_Мілітарі_Хаб

Київ Мілітарі Хаб| Facebook
Київ Мілітарі Хаб| Instagram