Свята зазвичай дають право на паузу — зупинитися, видихнути, побути поруч із тими, кого любиш. На війні такого права немає. Різдво і Новий рік тут не змінюють ритм і не створюють особливого настрою. Вони лише загострюють відчуття відповідальності, яка лежить на кожному рішенні, кожному русі, кожній ночі без сну.Ми проходимо ці дні так само зібрано, як і всі інші. Бо саме зараз важливо не святкувати, а втримати — позиції, напрямки, людей поруч. Ми добре знаємо ціну часу і ціну помилки. Тут немає «після свят» і «з нового року». Є тільки зараз — і відповідальність за те, яким буде завтра. Саме тому ці дні не про ялинки й подарунки, а про вибір залишатися на місці, навіть коли дуже хочеться бути вдома.Країна входить у новий рік не завдяки даті в календарі, а завдяки тим, хто зустрічає цю ніч на позиціях, у холоді, в темряві, з ясною головою і зібраною волею. Завдяки тим, хто тримає лінію, коли інші можуть тримати близьких за руку.Майбутнє не приходить саме.Його тримають.Іноді — ціною власних свят.