​#прочитане2025Адачі Хірокі – «Хорімія»Видавництво «Nasha idea», 2024-2025 р.Скажу вам по секрету: я дуже люблю читати манґу. Хоча в моїй бібліотеці її зовсім небагато. Причина банальна — вона мені не по кишені. А читати піратські версії в мережі з недолугими перекладами й низькою якістю сканів якось бридко й неприємно. Та цього Різдва мені пощастило: на кілька днів до моїх рук потрапили одразу п’ять томів манґи «Хорімія». І я просто розчинилася в ній…Манґа «Хорімія» на перший погляд здається простою й навіть банальною. Шкільний сетинг, романтика, побутові сцени — ніби щось таке я вже бачила десятки разів. Але «Хорімія» належить до тих творів, які не кричать про почуття, не тиснуть драмою і не намагаються здаватися «глибшими, ніж вони є». І саме тому раптом виявляються напрочуд чесними.На поверхні все виглядає доволі просто. Хорі — популярна, розумна, зібрана дівчина, яка в школі здається майже ідеальною. Та поза її межами вона зовсім інша: втомлена, домашня, відповідальна, доглядає за молодшим братом і тягне на собі родинний побут, про який ніхто з однокласників навіть не здогадується.Міямура ж у школі — тихий, майже непомітний хлопець. Але варто йому зняти шкільну «маску», як перед нами постає інша людина — з татуюваннями, пірсингом і внутрішнім світом, що явно глибший за образ сором’язливого аутсайдера.І саме тут «Хорімія» починає говорити про головне — про подвійність. Про те, як легко ми звикаємо бути кимось одним для світу й зовсім іншим — для себе. Про те, що справжня близькість починається не з романтичних жестів, а з моменту, коли тебе бачать без прикрас — і не відвертаються. Мушу зізнатися, ця тема для мене надзвичайно близька, бо я теж така: в мережі — одна, а в житті — зовсім інша…Але повернімося до манґи. «Хорімія» не вибудовує ідеалізованого кохання. Стосунки Хорі та Міямури розвиваються швидко, іноді навіть несподівано просто — і саме це або захоплює читачів, або збиває їх з пантелику. Та в цьому й криється сила історії: любов тут не як кульмінація, а як процес. Не «і жили вони довго й щасливо», а «і тепер вони вчаться жити поруч».Окрема насолода — другорядні персонажі. «Хорімія» не замикається лише на головній парі, а поступово розгортає цілу галерею характерів: незграбних, смішних, іноді дратівливих, але живих. Кожен із них має свої страхи, комплекси й маленькі трагедії, які ніколи не скочуються в пафос. Тут немає зайвих сюжетних ліній — є лише відчуття, що ти підглядаєш за чужим, але дуже знайомим життям.Особливо мені сподобалася атмосфера спокою. «Хорімія» не виснажує. Вона радше нагадує теплу розмову пізно ввечері, коли вже не потрібно вдавати когось іншого. Саме тому після прочитання залишається дивне, трохи сумне відчуття — ніби ти щойно закінчила школу й ще раз попрощалася з людьми, яких більше ніколи не зустрінеш, але пам’ятатимеш довго.І, мабуть, найважливіше: «Хорімія» — це історія не стільки про підліткове кохання, скільки про прийняття. Про те, як важливо бути побаченим і дозволити іншому побачити тебе справжнього. Без ролей, без очікувань, без страху не відповідати чиємусь уявленню про «нормальність».Окремо зазначу, що історія для мене поки не завершена: я прочитала лише перші п’ять томів, а їх, як підказує Вікіпедія, всього сімнадцять. Тож я сподіваюся рано чи пізно дійти до самого фіналу. І дуже хочу вірити, що кохання, яке відчувають головні герої, не згасне до останніх сторінок.Як висновок додам: «Хорімія» — тиха, ніжна й дуже людяна манґа. Вона не намагається змінити світ, але цілком здатна змінити внутрішній стан читача. Це історія, яка не залишає гучного післясмаку, зате надовго оселяється десь усередині — у спогадах, відчуттях і впізнаваних емоціях. Іноді саме такі книжки залишаються з нами найдовше.Оцінки: цікавість – 3, динаміка – 2, логіка – 3, обкладинка – 1, оригінальність – 1, зачепило – 1Оцінка: 11 з 12Щиро Ваша #Клякса…