​#прочитане2025Олена Алчанова – "Час для всього"Видавництво – Ранок, 2022р.Є книжки, які торкаються душі, залишають після себе тепло, тривогу чи навіть тихий біль. А є такі, що наче обіцяють це зробити, але в останню мить відступають. Саме так я відчула себе після прочитання «Часу для всього» Олени Алчанової — ніби чекала чогось важливого, але натомість отримала байдужість. Саме так - ця книжка про байдужість…Сюжет мав потенціал: дівчина Соня, підліткові пошуки себе, перше кохання, спроби вирватись із самотності. Це ті теми, які мені близькі. Я дуже люблю, коли автори пишуть про внутрішній світ підлітка — щиро, боляче, справжньо. Але тут щось пішло не так. Мені не вистачило емоцій — не зовнішньої драми, а глибини. Героїня — ніби за склом: ти бачиш її життя, її дії, але не можеш доторкнутися до її душі. Вона мовчить, коли хочеться крику. Вона приймає, коли хочеться спротиву. А найбільше — вона ніби змирилася з самотністю. І це болить. Дорослі - байдужі до дітей, підлітки – байдужі до дорослих, егоїзм і саморуйнування, ось що я відчула в цій книжці.Я чекала на щось живе. Але натомість отримала історію, де занадто багато байдужості — не жорстокої, не злісної, а тихої, звичної, виснажливої. І, можливо, саме це і було задумом авторки — показати внутрішню втому покоління, яке не вміє говорити про почуття. Але якщо це і був меседж, то він залишив мене холодною. Якби ця книга була кольором, вона була б сірою: не темною, не яскравою — просто ніби нічого не відбувається. Наче у героїні є всі підстави відчути щось справжнє, але вона ніби мовчить. І мовчить так довго, що врешті втомлюєшся слухати.Особливо болісно було читати про байдужість дорослих до внутрішнього світу підлітка. Ця тема, на жаль, дуже знайома багатьом — коли твої переживання знецінюють лише тому, що ти ще "малий", що "в тебе немає справжніх проблем". У творі це звучить аж занадто відчутно - світ дорослих далекий, холодний, зайнятий своїм. Вони дивляться, але не бачать. Ігнорують, ображають, принижують, а потім щиро дивуються, чому підлітки платять тією ж монетою — байдужістю, мовчанням, замкнутістю. Але ж це — відповідь, крик мовчанням, спроба захистити себе. Повість Алчанової ніби й порушує цю проблему, але так, як дорослі зазвичай це і роблять —не занурюючись, без спроби зрозуміти по-справжньому. Ця книга мене не розізлила — ні. Вона просто розчарувала. Іноді це навіть гірше. Бо після гніву залишається емоція, а після байдужості — порожнеча. І, мабуть, це найбільший мій докір до «Часу для всього».Оцінки: цікавість – 1, динаміка – 2, логіка – 1, обкладинка – 1, оригінальність – 0, зачепило – 0Оцінка: 5 з 12.Щиро Ваша #Клякса.