І шо я можу вам сказати. По-перше, Генріх - типовий душний нарцис, якому пощастило стати королем. Щоправда, у зв’язку із цим не пощастило всім іншим, але то фігня. Виходячи з цього одразу можу сказати, що на відміну від серіалів та фільмів книги Елісон Вейр не романтизують постать Гаррі. Так, звісно, він глибоко переконаний, що кохає кожну з дружин (крім Анни Клевської), але суть усіх його стосунків одна: отримати спадкоємців чоловічої статі. Багато. Бо дитяча смертність в ті часи була шаленою. Розвиток медицини був на рівні “на стінах малювали хрести, щоб чоловіки їх не обсцикали”. Буквально. Саме тому м хз від чого померла бідолашна Джейн Сеймур. Шо там було з ногою Генріха. І чому з усіх його дітей вижили тільки Марія та Єлизавета. Разом із тим, саме Генріх започаткував Англію такою, якою ми її знаємо. З англіканською церквою, жіночим правлінням у підсумку та, любов’ю до літератури. Бо при всьому нарцисизмі, егоїзмі, нетерпимості, цей король першим дав своїм донькам найякіснішу на той час освіту. Започаткував Оксфорд. Підтримував науковців, поетів та музикантів. В цілому роман прекрасний. Але це неквапливе читання. Місцями навіть втомлююче. Тому має сенс братися за книгу з чимось більш легким паралельно, щоб трохи відволікатися. Особливо, якщо у вас немає звички читання повноцінних історичних романів великого об’єму і насичених історичним сеттінгом. Окремо цікаво, що коли ми дістанемось Марії та дружин Генріха - добре бачитимемо, як його правління відбивалося на економіці держави. В тому числі з позиції дружин та колишніх дружин. Тоді як тут ми спостерігаємо за подіями його очима. І так, час від часу хлоп згадує, шо гроші закінчуються, але не те, щоб для нього це було критично. Тим більше, що завжди можна розпустити ще парочку монастирів, або стратити когось впливового і поповнити скарбницю. І у цьому полягає основна складність історичної літератури, адже більшість подій ми відновлюємо з джерел. А вони, переважно, стосуються саме економічних моментів. Прибутки, витрати, закупи - оце ось усе. Особисто я витратила на Генріха півтора місяці. Паралельно встигла прочитати Кав’ярню пряний гарбузик, Поганців на відпочинку, Річки Лондона і трошки бетарідерства. Ні про що не шкодую. За пару-трійку книжок візьмуся за МаріюІ, бо шо? Правильно, бо КСД час анонсувати нам Єлизавету, абу Катерину Арагонську. Звісно, якщо вони мають бога в серці.